Розділ 28. Руслана ч.2

- От тільки повертаємось з Артемом, - я здмухнула муку з носа і повернулась до розмови, - то вас як, забрати?

        - Олесько, - пригрозила я їй пальцем, бо та знову збиралсь мене осипати мукою, - тоді ви приїжджайте, ми повечеряємо і тоді вже поїдемо.

        - Артем каже, що не буде.

        - В сенсі? Тільки нехай спробує не приїхати, то може забути, що ми з Олеською його друзі. Так, сонце? - Вона різко відволіклась від поїдання вишень і зрозуміла, що мова йде про Артема.

        - Він обіцяв мені пограти в шашки. - Надулась вона. - Ми тепер не друзі? - На тому боці трубки я почула сміх Данила і вимучений видих Артема, а згодом фразу.

        - Скажи принцесі, що я приїду.

        - Отак вже краще, - я витерла руки і поставила каструлю з водою закипати, - Артем приїде, не переживай. - Олеся злізла з стільця і почала танцювати, якийсь переможний танець і я не змогла стримати усмішки, все ж таки вона прекрасна.

        - Тоді ми будемо за десять хвилин, люблю тебе, рисеня.

        - Люблю. Чекаємо на тебе, - я вже збиралась вимкнутись, як прибігла Олеся і вирвала телефон з моїх рук.

        - І я тебе люблю, ти класний. - Данило щось їй сказав на тому боці, але я не почула, проте по емоціях Олесі могла сказати, що відповідь їй сподобалась.

        Поки каструля з водою нагрівалась на плиті, ми оглянули кухню, вона виглядала, наче зона бойових дій. Обидві почали ліквідовувати наслідки нашого готування. Поки я мила посуд від тіста і вишень, Олеся знайшла в мене десь віник і почала змітати муку із землі. Коли вода нарешті закипіла, ми закинули наші вареники і сиділи в очікуванні на результат. Звісно, ми забули про найважливіше - сметану. Тому довелося знову телефонувати Данилові, щоб він зайшов в магазин під будинком і купив. Я більше люблю з цукром або згущеним молоком, проте Олеся хотіла зі сметаною. Хлопці, переступивши поріг квартири, одразу вловили запах їжі.

        - Чим так смачно пахне? - Обійнявши мене, запитав Данило.

        - Варениками, - прокричала Олеся вибігаючи з кухні.

        - Серйозно? - Роззуваючись запитав Артем, він був здивований.

        - А ти що думав, що в мене дві руки лівих? Я багато чого вмію, - сказала я, штовхнувши його в плече.

        - Ага, це я вже зрозумів, і серця красти, і вареники ліпити, - жартома промовив той.

        - Зараз будеш сидіти голодним. - Пригрозила нарешті йому я, а Данило тільки приклав руку до своєї голови. Він дурів на голову, коли ми сперечались, проте мені подобалась саме така дружба, бо вона була щира.

        - Мовчу, - підняв руки в знак капітуляції цей партизан.

        - Ходімо їсти, - нарешті мовила Олеся, яка весь цей час дивилась на ті вареники і ледь стримувалась, аби не спробувати. Хоча я пропонувала їй.

        Олеся, звісно, примостилась ближче до Артема, ми з Данилом були, як папуги нерозлучники. Сиділи поруч і підгодовували один одного. Я їла вареники з цукром, а він зі сметаною, тому намагався мене переконати, що його варіант смачніший. Відверто, я могла їсти вареники в будь-якому вигляді, вони надто смачні, щоб обирати з чим краще. Олеся з’їла свою порцію і сиділа задоволена, як котик, якому дали сметанки.

        - Дуже смачно, - прожувавши сказав Артем. - Це ви обидві ліпили?

        - Звичайно, не люблю ті, що продають в магазині. - Потиснула я плечима.

        - Ти крута, - вперше щось таке Артем сказав при Данилові, а той тільки обійняв мене і погодився з другом.

        - Ти мене не ревнуєш?

        - Рисеня, якщо якийсь бідолаха надумає залицятись до тебе, він буде нюхати квіти під землею. Артем надто зайнятий своєю грою з новою дівчиною, аби я ревнував тебе до нього. - Тільки й пояснив він мені.

        - Ну, тоді я спокійна. - Я поклала голову йому на плече. - То що, я мию посуд і ми їдемо додому?

        - О, ні, можеш залишити це на мене, - сказав Артем і почав збирати брудний посуд.

        - Та не потрібно, я можу зробити це сама.

        - Сядь, жінко, у нас в сім’ї було правило, якщо жінка готує вечерю - чоловік турбується про брудний посуд. Кожен робить свій вклад в приготування вечері. Звісно, я не твій чоловік, - потиснув плечима він, - але думаю Данило не буде проти, якщо я це зроблю. Чи не так?

        - Ніяких проблем, брат.

Друзі, не забувайте, що ваш коментар - важливий для мене, щоб розуміти ваші емоції та враження. Якщо ви ще не підписані і не поставили свою вподобайку на цю історію, то не чекайте - зробіть це. Буду рада вас бачити в своїх соціальних мережах, instagram - @tali.verne_author
tik tok - tali.verne, telegram - Талі Верне|Автор книг на Букнет❤️‍
Обняла, ваша Талі!