Розділ 27. Руслана ч.2

Данило сказав, що документами займається Артем, тому поки нам залишається тільки чекати і дати Олесі звикнути до нового життя. Одягнувши брюки і легку білу сорочку, я все ж вирішила залишити волосся розпущеним, а з прикрас моїм новим доповненням була обручка та маленькі сережки. Данило теж вирішив сильно не виряджатись, щоб не злякати Олесю, його вибір пав на чорні джинси та білу футболку поло. Ми були схожі на ту парочку, яка носить парні луки, але кого це цікавить. З’ясувавши в Лариси чи все в силі, ми вирушили в дитячий будинок. Я дуже хвилювалась, адже це вперше, ми будемо спілкуватися з дівчинкою вже в іншому статусі. Для мене це не змінить нічого, ми як були з нею подружками, так і залишимось, проте я буду мати відповідальність за цю дівчинку і мене хвилює факт виховання. Моя мама не була зі мною і я не знаю, чи є в мене відчуття отієї материнської любові і опіки, я не бачила цього ніколи в свій бік.

- Хвилюєшся? - Вже в дорозі запитав мене Данило, він бачив, як я мну край сорочки від хвилювання, тому накрив мою руку своєю.

- Так, не знаю, чи прийме вона те, що ми хочемо стати її батьками, - вперше я озвучила свої хвилювання.

- Вона любить тебе і я впевнений, що все буде добре. - Він припаркував машину, розстебнув пасок безпеки і розвернувся до мене, щоб краще побачити мене, - ти станеш найкращою мамою для неї, рисеня.

- Думаю, ми будемо вчитися цьому разом, - я видихнула і посміхнулась Данилові.

- Оце вже моя дівчинка. - Він чмокнув мене в губи і ми пішли в приміщення.

Ми взялися за руки і впевнено йшли в кабінет Лариси. Я знала, що зроблю все, щоб життя в Олесі склалося краще, ніж моє. Дівчинка вже була поруч з Ларисою в кабінеті, сиділа на дивані в очікуванні сюрпризу, адже жінка так їй нічого і не сказала. Це було моє прохання, я глянула, переді мною сиділа маленька дівчинка, і зараз я бачила її геть по-іншому. Вона була такою рідною, що хотілося забрати її і захистити від усього світу. Я підійшла до неї і вона одразу почала мене обіймати, маленьке сонце, як називає її Данило. Так, каюсь, підслухала.

- Ви приїхали? - Вона раділа так, наче виграла всі цукерки світу. - Мамо Ларисо, а чого ти не сказала, що приїде Лана?

- Це був сюрприз, Олесю, - лагідно їй відповіла жінка, - у них є для тебе чудова новина.

- Що таке? - З очима повними радості запитала дівчинка.

- Ми приїхали тебе забрати до себе, поки тільки на два дні. - Вона почала стрибати навколо мене від радості, а я набралась сил, аби продовжити свою думку. - А ще, якщо ти не будеш проти, ми з Данилом, хотіли би, щоб ти була нашою донечкою, як тобі?

- Що? Ви зараз мене не обманюєте? - Вона різко стала в шоці, а я не знала, добре це чи погано. Я відчула руку Данила у себе на плечі і трішки розслабилась.

- Не обманюємо, сонечко, - він підхопив її на руки і покружляв, - то як?

- Мені подобається, - вона поцілувала його в щічку і залилась сміхом, таким щирим і дитячим, що я просто не змогла не посміхнутися у відповідь, - то ви тепер женіх і нєвєста, тілі тілі тєста?

- Так, - зі сміхом сказала я, - поїхали?

- Ларисо, дякую вам за, те що дозволили нам забрати її, - вона посміхнулась дивлячись на нас.

- Просто зробіть цю маленьку шкідницю щасливою. - Олеся обійняла на прощання Ларису і ми вийшли на вулицю.

Як виявилось, Данило забув, що для дитини нам потрібне крісло, але нічого, по дорозі ми все одно планували заїхати в магазин, щоб прикупити Олесі все необхідне. Було весело, ми їхали під якусь музику і всі були щасливі, мабуть, вперше за довгий час я почувалася так безтурботно. В магазині ми швидко знайшли всі необхідні засоби для Олесі, а потім вирішили знайти їй одяг, так як поки весь одяг залишився в дитячому будинку. Спочатку ми пішли в пошуках піжами для Олесі.

- Ти яку хочеш? - Ми стояли перед вітриною, де стояло біля десяти різних піжам.

- Може он ту, з єдинорогами? - Запитала дівчинка, в кожному магазині, вона так тихо і спокійно себе поводила, ніби для неї це було щось нове. Вона не просила чогось надто дорогого. - Або оту з яскравими метеликами.

- Ми можемо приміряти обидві, - легко сказала їй я, на що вона почала хвилюватися.

- Навіщо дві, мені достатньо однієї, це ж дорого.

- Сонечко, я готова тобі купити весь магазин піжам, якщо це зробить тебе щасливою, добре? - Присівши перед нею, пояснила я.

- Добре, тоді приміряю обидві, - соромлячись сказала вона.

- Оце вже краще.

Друзі, не забувайте, що ваш коментар - важливий для мене, щоб розуміти ваші емоції та враження. Якщо ви ще не підписані і не поставили свою вподобайку на цю історію, то не чекайте - зробіть це. Буду рада вас бачити в своїх соціальних мережах, instagram - @tali.verne_author
tik tok - tali.verne, telegram - Талі Верне|Автор книг на Букнет❤️‍
Обняла, ваша Талі!