Розділ 26. Данило ч.1

Я спостерігав за цими перепалками Артема і Руслани, і не міг збагнути, як буду витримувати цих двох у подальшому житті. Вони ж наче і дружать, але не можуть жити, аби не підколоти один одного. Мабуть, прийдеться вперше просити у Бога терпіння, бо без нього я пропащий. Артем розповідав рисеняткові, як можна швидко оформити процес удочеріння, а я просто спостерігав, як з кожним новим словом, яке вона чує, горять її очі. Вона хотіла цього давно, і я зрозумів, що вчиняю чи не вперше в житті правильно.

        - Тобто, вам потрібно всього лише зібрати пакет документів і, якщо я потягну за правильні ниточки - Олеся буде з вами дуже скоро. - Артем посміхнувся, як задоволений кіт.

        - Ти хочеш сказати, що вже цього тижня можна домовитись, щоб вона пожила деякий час у нас? - Лана заломлювала руки у нетерпінні.

        - Ну, якщо дирекція дитячого будинку буде не проти, то цілком можливо. - Я спостерігав, як надія і рішучість розгорається в очах Руслани.

        - Лариса дозволить мені, я впевнена, тим більше після усього, що я для них зробила і планую зробити ще. - Вона гучно вдихнула і продовжила вже з поглядом, наче вона той самий кіт зі Шреку. - Є ще одне прохання, я поки тільки розбираюся з усіма подробицями татового бізнесу. - Рисеня хвилювалась, це було видно не тільки мені.

        - Ти хочеш щось конкретне, Лано? - Випередив мене Артем, за що отримав по голові.

        - Ну, взагалі, так, я маю рахунки, і треба з’ясувати чи були борги у батька. Якщо там вистачає коштів на подальше утримання бізнесу - це чудово, але буде ще краще, якщо частину цих коштів можна буде пожертвувати в дитячий будинок. - Тепер вона говорила впевнено, дивлячись в мої очі, знайшла в них повагу і підтримку.

        - Думаю, ми можемо разом з Артемом допомогти тобі це з’ясувати. - Я обійняв її і вона, наче кішечка, пригорнулась до мене.

        - Після цього, думаю, було б непогано, щоб ти взяв під своє крило цей бізнес, звісно, якщо ти не проти? Бо я в цьому геть нічого не тямлю, моя справа це дітей лікувати. - В мені було стільки тепла і любові до цієї жінки, що словами описати і передати неможливо.

        - Якщо ти готова довірити мені бізнес батька, точніше вже свій бізнес, то я готовий його взяти в свої руки.

        - Звісно, мені він принесе більше проблем і мороки, ніж користі. Ти знаєш, що з ним робити.

        - Ти знаєш, що я тебе люблю, рисеня? - Я поцілував її у скроню.

        - Ну, ти рідко про це говориш, але так, знаю, - вона обійняла мене і ми обоє почули фирк з боку.

        - Ви двоє огидні, ось ці ваші «люблю, поцілунки і обійманці». - Лана залилась сміхом, а я не міг збагнути чого вона сміється.

        - Думаю, якби тут сиділа Ася, ти був би не проти ось цих «люблю, поцілунків і обійманців», - то он воно що, до мене нарешті почало доходити, що тут відбувається, - ти просто заздриш, що Данило знайшов мене, і я його не відшовхнула. Зізнайся, друже.

        - Мене це бісить, чого вона мене френдзонить? - Тепер сміявся вже я.

        - Після того, як вона дізнається, який розгульний спосіб життя ти вів до цього, вона тебе ближче ніж на десять метрів до себе не підпустить, тому тішся френдзоною.

        - Ну, подумаєш, мав багато дівчат, це що тепер вирок? - Знизав плечима цей бовдур і мені захотілося йому знову вліпити.

        - Дівчат? Мені пригадується, що то були заміжні жінки наших партнерів.

        - Йди нахуй, Данило. І взагалі, хто вона така, аби я через неї страждав?

        - Ти просто по вуха в неї закохався, так і скажи.

        - Ні, нічого подібного, я не вмію любити. - Мені знову стало смішно і я вирішив його підколоти.

        - Дай-но згадаю, була колись Юля в нашому дворі, і хтось дуже за нею бігав, оббивав їй всі пороги, зривав квіти з кожної клумби на районі, хто ж то був такий? - Він побілів, як стіна.

        - Артем, ти таким був романтиком, - долила мастила у вогонь моя дівчинка.

        - Ой, ну вас! Данило, - він глянув на свій годинник, - через годину у нас дзвінок з Демієном, а потім зустріч на пустирі.

        - Це безпечно? - Лана міцніше схопила мою руку. - Ти ж повернешся, правда?

        - Звісно, я повернусь до тебе, нам ж потім ще Олесю забирати. - Я посадив її до себе на коліна і ніжно поцілував, вона розм’якла в моїх руках, я відчував її бажання і пристрасть, проте зараз це було неможливим.

        - Тоді я чекатиму. Кохаю тебе, шафо.

Друзі, не забувайте, що ваш коментар - важливий для мене, щоб розуміти ваші емоції та враження. Якщо ви ще не підписані і не поставили свою вподобайку на цю історію, то не чекайте - зробіть це. Буду рада вас бачити в своїх соціальних мережах, instagram - @tali.verne_author
tik tok - tali.verne, telegram - Талі Верне|Автор книг на Букнет❤️‍
Обняла, ваша Талі!