Розділ 25. Руслана ч.2

- То ми йдемо прогулятись? - Запитала вона з сяючими очима. Цікаво скільки їй все таки років?

- Так, буде чудово, бо мені ще треба чекати, а просто сидіти сумно. Та й пригадується мені, що ми домовлялися побалакати, от тільки все часу не було. - Я знизала плечима. Сьогодні мені було не дуже легко, погода знову була важка, сильна спека добивала людей. На мені була легка сукня білого кольору і сандалі, адже синці вже майже посходили, а рани на обличчі і руках позаживали.

- Пробач, часу тут взагалі немає, навіть щоб попити води, не те щоб побалакати. - Вона винувато опустила очі, тепер я розуміла чим вона зачепила Артема. Своєю невинністю! Вона не була зіпсована, така проста дівчинка, яка, можливо, навіть не знає нічого про наш світ. Мені хотілося зберегти її невинність і сказати: Тікай! Проте я вирішила, що це діло цих двох людей, я до цього не маю жодної справи.

- Вірю, бо я сама лікар і знаю, як воно інколи буває. - Ми вийшли з приміщення лікарні і попрямували до маленького кіоску з кавою.

- Ти лікар? - Вона здивовано подивилась на мене. Звісно, в тому стані, якою вона мене бачила - я не була схожа на лікаря.

- Так, педіатр. - Я тільки потиснула плечима і посміхнулась їй. Ми обидві замовили лате і пішли на лавку.

- Це класно, - вона дивилась на мене, і тепер я бачила в її очах багато не сказаних запитань вголос, - я теж мрію стати лікарем в майбутньому, проте зараз в моїй сім’ї фінансові проблеми, і я не можу піти вчитися.

- Звучить доволі сумно, але думаю, що ти все одно колись здійсниш свою мрію. - Я знала, що людина, коли чогось дуже сильно прагне, здатна цього досягти. За великими мріями стоять великі перешкоди. Це був мій шлях!

- Можна тебе дещо запитати? - Вона була настільки налякана, ніби я маю її зараз покусати, в приміщенні лікарні вона почувалась доволі легко і невимушено, але тут щось було інше. Ася була скованою і нерішучою, хотілося, щоб їй було комфортно.

- Звісно, я відкрита до розмов. - Думаю, вона була впевнена, що я відмовлю.

- Я не буду питати про те, що з тобою трапилось, не хвилюйся. От тільки це трішки пов’язано. До тебе приходив декілька разів хлопець такий наглий, хто він? - Мені хотілося пирхнути зі сміху, бо перша моя думка після зустрічі з Артемом про нього була така сама - нахабний покидьок, щоправда, він геть не такий.

- Ти про Артема? Хіба він не представився тобі? - Вона махнула головою в знак того, що вона знає його ім’я і я була здивована, але продовжила. - Ну, це друг і партнер мого Данила, тепер і мій друг. - Вона важко вдихнула, ніби в очікуванні, якоїсь більш детальної інформації. - Тебе цікавить щось конкретне про нього?

- Ага, наприклад, якого чорта він ошивається біля мене? - Мені стало смішно від її виразу обличчя, вона була обурена тим, що він не дає їй спокою. - Зараз мені не до хлопців, та й чесно кажучи, він не виглядає тим, біля кого безпечно знаходитись.

- Ну знаєш, Данило теж не проста людина, проте, коли ти кохаєш, стає трішки байдуже на безпеку. - Я хотіла б їй розказати свою історію, щоб підбадьорити, проте знала, що тільки відштовхну її від Артема. - А Артем, він готовий пожертвувати собою, тільки б вберегти близьку людину, кажу тобі щиру правду. Те, що я опинилась в лікарні, а не в могилі - в першу чергу заслуга Артема.

- В сенсі в могилі? - Вона захлинулася, щойно випитою кавою, аж настільки злякалась моїх слів. Ну, от, процес запущено, молодець, Лано. - Тебе хотіли вбити?

- Ой, не мені тобі говорити, що відбувається в нашому світі. Тільки прошу тебе, не відштовхуй його одразу, він не такий, яким здається на перший погляд. - Я поклала свою долоню на її руку і потиснула в знак підтримки. - Колись я розкажу тобі всю свою історію, і чому я опинилась тут в такому стані, проте сьогодні це не принесе нам жодного задоволення.

- То він займається чимось поганим? - Вона говорила пошепки, боячись, що нас можуть почути.

- А ти запитай у нього сама. - Я знала, що якщо вона запитає його, то він щось вигадає, але вона не насмілиться. Я вже бачила це по її очах.

- Дякую, принаймні, ти його не боїшся. Хоча, наврядчи ти скажеш щось погане про друга твого хлопця. - Ася розсміялась над тим, що промовила щойно, в неї був приємний сміх, ніби дитячий.

- Ну, знаєш, моє знайомство з ним важко назвати приємним. Скажу тобі по секрету, в день нашого знайомства він назвав мене піранією. Уявляєш? Я тоді дійсно задумалась, а чи не відкусити голову цьому придурку. - Ася засміялась ще дужче, ніж до цього.

- Хотіла б я бачити це, - крізь сміх промовила вона. - А ти кумедна, Руслано. Чому тебе твій хлопець називає рисеням?

Друзі, не забувайте, що ваш коментар - важливий для мене, щоб розуміти ваші емоції та враження. Якщо ви ще не підписані і не поставили свою вподобайку на цю історію, то не чекайте - зробіть це. Буду рада вас бачити в своїх соціальних мережах, instagram - @tali.verne_author
tik tok - tali.verne, telegram - Талі Верне|Автор книг на Букнет❤️‍
Обняла, ваша Талі!