Розділ 25. Руслана ч.1

Нарешті лікар дав добро на виписку, щоправда мені виписали купу рекомендацій, які я знала й до цього. Мені здається, що інколи Данило і мій лікар забувають одну важливу річ - я теж лікар. Так, педіатр, проте я знаю як підтримувати свій організм, після отриманих травм і ран. Мені хотілося якомога швидше поїхати з цієї лікарні додому, проте Данило не спішив за мною приїжджати. Наскільки мені повідомив Артем - у них зараз якась важлива зустріч з постачальником. Звісно, там в обігу стоять великі гроші і серйозні люди, тому я вирішила почекати.

Артем: Данило просив передати, що заїде за тобою після обіду, але ти можеш вже збирати речі і отримати виписку. А ще у мене до тебе є питання, потрібна твоя допомога. Хочу купити їй колечко, у неї такі ж пальці, як у тебе, треба твій розмір.

Руслана: Я вже речі давно зібрала, ти поганої думки про мене. Навіть не уявляєш як мене дістало тут лежати і нічого не робити. *плачучий смайлик* А розмір у мене сімнадцять з половиною, ти впевнений, що в неї такий самий? Може краще обрати їй підвіску чи браслет? Думаю, для кільця поки рано.

Артем: О-о-о, я не здивований, що ти вже на чемоданах, впевнений лікар вже отримав пару поглядів, гострих, як ножі від тебе… *смайлик, що сміється* Впевнений, дякую. Змушений йти, бо інакше Данило мені відірве голову, бачила б ти його фізіономію, коли він почув, що я був вчора в тебе. *смайлик з невинним обличчям*

Руслана: Ну, якщо ти зараз пишеш мені, значить ти з травмами, які не сильно пошкодили твоїй життєдіяльності, або це якийсь штучний інтелект спілкується зі мною. ;) Хотіла сказати - передавай Данилові привіт, але краще не створюй собі додаткових проблем.

Артем: Давай не ускладнювати мені життя, бо я потраплю до Асі в сестринську раніше запланованого, якщо взагалі виживу.

Руслана: А-ха-ха-ха, ну тоді, живи ;)

Було дивно, але і водночас класно спілкуватися з Артемом отак легко і просто, без підколювань і лишніх образ. Жарти, звичайно, були невід’ємною частинкою спілкування, проте це було не так образливо, як раніше. Пам’ятаю, в першу нашу зустріч, він назвав мене піранією, ніколи йому цього не забуду. Це було весело, вперше я зустріла гідного противника за гостротою своєї думки і мови. Бачила, Данило не був задоволений тим фактом, що познайомив нас, але хто його буде питати. Зараз я готова допомогти Артему всіма можливими способами добитися його обраниці. Як я вже могла зрозуміти: він доволі вітряний хлопець, так завжди - гарні, на личко і фігуру, хлопці стають ловеласами і бабіями, дівчата в їхні ліжка не те, що готові лягати без будь-яких питань, а застрибувати на повному ходу. Поки я сиділа в нікому не потрібних роздумах, в палату завезли нову пацієнтку, і я вирішила піти прогулятися трішки. На виході з палати я зустріла Асю, мабуть, сьогодні була її зміна. Мені пригадався Артем, дивно, зараз я переживаю за нього більше, ніж за себе.

- Асю, - окликнула я дівчинку, вона мені подобалась чимось, мабуть, все діло в тому, що вона могла дати відсіч Артемові, думаю, він не був до цього готовий абсолютно, - маєш декілька хвилин вільного часу? Хотіла з тобою прогулятися, бо, чесно кажучи, мені дуже самотньо тут чекати на Данила.

- Привіт, якщо ти зачекаєш мене дві хвилини, поки я поставлю систему, то буду мати вільних п’ятнадцять хвилин для тебе. - Вона зніяковівши відказала мені.

- Звісно, робота перш за все. - Мовила я до неї і побачила, як вона чимдуж гайнула в палату в кінці коридору.

Мені залишилось тільки чекати. Знову. Ну, що ж, доведеться звикати до цього стану очікування. Телефон в моїй кишені ожив, сповіщаючи про повідомлення.

Данило: Рисеня, пробач, що затримуюсь - все пішло трішки не по плану. Думаю, за годину-півтори буду в лікарні і заберу тебе.

Руслана: Звісно, не спіши, я почекаю стільки, скільки потрібно.

Данило: Обіцяю, що реабілітуюсь в твоїх очах, цілую.

Я надіслала йому смайлик з поцілунком, проте він вже не читав мої повідомлення, мабуть, був зайнятий. Проте, той факт, що він навіть під час зустрічі пам’ятає про мене і викроює декілька хвилин, щоб написати - гріє мені душу. Ася мчала до мене на всіх парах, за той час, поки вона йшла я могла її роздивитись. Маленька дівчинка, вона виглядала дуже молодо, зі своєю коротенькою стрижкою і великими зеленими очима. Носик в неї був прямий, густі вії, і злегка нахмурені, широкі брови додавали їй серйозності. Що мене вразило, так це пухкі губи, вони виглядали приголомшливо, якби ще червона помада на них - було б прекрасно.

Друзі, не забувайте, що ваш коментар - важливий для мене, щоб розуміти ваші емоції та враження. Якщо ви ще не підписані і не поставили свою вподобайку на цю історію, то не чекайте - зробіть це. Буду рада вас бачити в своїх соціальних мережах, instagram - @tali.verne_author
tik tok - tali.verne, telegram - Талі Верне|Автор книг на Букнет❤️‍
Обняла, ваша Талі!