Розділ 24. Данило ч.1

Моя дівчинка оживала з кожним днем. Я бачив, як сили повертались до неї: бажання жити і рухатись вперед було разом з нею. Вона дуже чекала на зустріч з Олесею, тому я не мав права ще більше відтягувати цю зустріч. Проте сталося те, чого я точно не планував. Я знав, що мама Лани є тут, в місті. Звісно, я давно пробив всі відомості на рисеня і всіх її рідних. Мені було відверто дуже цікаво, чому її рідна матір поїхала, залишивши доньку батькові. За стільки років вона могла знайти спосіб хоча б раз побачитись з донькою, не думаю, що Даценко був настільки сконцентрований на дружині, та й факт її втечі доволі дивний. Якщо я легко зміг знайти відомості, де жила Маргарита Даценко всі ці роки, то Валерію це теж не склало б ніяких труднощів. Як виявилось її дорога матінка весь цей час жила в достатку і комфорті, її не турбувало нічого. Звісно, вона могла багато дозволити собі, проте зараз, коли Даценко мертвий - ця жінка зможе забрати весь бізнес.

        Коли я дізнався про те, що вона вже давно в Україні і навіть не думає навідатись до Лани, я не був здивований. От тільки, коли побачив сьогодні точну копію дорослої Лани, мене охопив сумнів. Для чого вона тут? Наврядчи через палку любов до доньки. Даючи час побути рисеняткові з мамою на самоті, ми з Олеською пішли за морозивом. Відверто, мені подобалось проводити час з цією бешкетницею. Зараз вона тримала мене своєю маленькою ручкою і щось весело щебетала про те, яка гарна погода і як вона рада знову побачити нас з Ланою. Поки рисеня була в лікарні ці декілька днів, я регулярно навідувався в дитячий будинок: по-перше, для того, щоб переконатися, що з ними все добре, а по-друге, тому що мені було весело в компанії Лесі. Я знав, що вона одна із тих людей, яка дійсно любить мене безкорисливо. Якби ж вона знала хто я і чим займаюсь, чи змогла б вона любити мене так само? Навіть не хочу думати про це. Сам не знаю, коли я почав називати її сонечком, адже вона разом з рисеням освітила мій темний світ.

        - Данило, а ти тепер будеш завжди з Ланою? - Запитала ця шкідниця. - Знаєш, ти мені подобаєшся, бо хороший.

        - Та ти що, - я підняв її на руки і підкинув в повітрі, вона весело засміялась і в мене в грудях розлилось тепло, - дякую, сонечко. Я буду з Ланою, бо люблю її.

        - А мене? - Надула щічки Олеся і я розсміявся, вперше за довгий час мені було щиро смішно. - Мене ти любиш?

        - Ну, як тебе можна не любити? - Я пощупав її за ті щічки і вона посміхнулась, я помітив, що в неї загорілися оченята. - Ти освітила мій світ своїм позитивом, жартами і любов’ю. Ти маленька любов, яку я буду оберігати ціною свого життя.

        - А що це означає? Ціною життя? - Вона здивувалась, мабуть, до цього вона не чула такого. - Ти помреш?

        - Ну колись точно помру, але не зараз. - Я пригорнув її до себе і почав лоскотати. - Просто якщо ви з Ланою колись будете в небезпеці, я готовий пожертвувати собою, аби з вами все було гаразд. - Вона кивнула в знак розуміння.

        - А той твій друг?

        - Артем?

        - Ага, він теж такий? - Вона кліпала своїми великими карими оченятами і я зрозумів, що Артем краде серця не тільки дорослих жінок, і ледь не пирснув зі сміху.

        - Артем, він трохи інакший, але якщо ти будеш в небезпеці, то він перший кинеться тебе рятувати. - Я поклав її на шию і ми попрямували в кафе.

        Звісно, малявка вибрала шоколадне морозиво для себе і для Лани, а я обрав пломбір. Насправді, я не надто любив солодке, але Олеся очікувала від мене вибору, тож я вибрав те, що колись мені купувала мама, поки була зі мною. Замовивши каву, ми вийшли з кафе, нас вже чекала Лана, і я бачив зміни в ній. Як я вже зміг здогадатись, зустріч з мамою була не надто приємною і теплою.

Колись моя мама теж втекла від батька, бо той був тираном і деспотом, проте вона декілька разів намагалась зустрітись зі мною таємно. Потім батько все ж дізнався, про ці зустрічі і я попередив маму про це. Зараз, коли батька вже немає в живих, мама може вільно зі мною спілкуватися і зустрічатися, ми інколи бачимось. Проте частіше ми переписуємось, адже мама живе закордоном і її життя вже далеке від того, що було раніше. Мені було знайоме відчуття Лани, адже боляче, коли тебе зраджують люди, від яких ти чекаєш любові і тепла.

Мені хотілося розпитати її, що сталося, проте я бачив, що вона зараз неготова про це говорити. Олеся зате не соромилась, звісно, вона була дитина і не розуміла, якої болі інколи можуть завдавати слова і запитання. Ще трішки погулявши, ми повернулися до лікарні, Лані потрібно було відпочивати. Я відвіз Лесю назад в дитячий будинок і, повертаючись додому, збагнув одну річ, яку планую обговорити спочатку з Артемом, а вже потім з рисеням. От тільки де той бовдур лазає, я не міг зрозуміти. Щось з ним останнім часом відбувається, от тільки що, я збагнути не міг. Лана щось знає, проте вона не говорить мені, а я тішуся тим, що вони подружились і поки не надто лізу в їхні таємниці. Поки це не направлено проти мене, я можу жити без цієї інформації.

За декілька днів до нас мав приїхати великий вантаж, проте поки що мене цікавила доля бізнесу Даценка. Лана має на нього якийсь план, про який мовчить. Думаю, частина коштів піде на благодійність, адже це те, чим свято живе рисеня. Тепер залишилося це все підготувати. Я прийшов до своєї квартири, в якій мені останнім часом дуже самотньо. Лана залишалася тут тільки двічі, а здавалося, що до викрадення ми прожили тут ціле життя. В шафі досі висить сорочка, яку востаннє носила Руслана, а у ванній кімнаті її парфуми і трояндовий гель для душу. Щось відбувалося в мені - я ставав дуже залежний від таких дрібничок. Тепер мені хотілося, щоб вона повернулась не до себе додому, а сюди, в квартиру, і не тільки вона. Сьогодні я подивився на Олесю і зрозумів, що хотів би бачити, як вона чистить зуби перед сном, як рисеня читає їй казку перед сном, як вона тихенько спить і посміхається уві сні. Залишилось це все обговорити з рисеням, але що ще важливіше, я планую Руслану зробити своєю у всіх сенсах.