Розділ 23. Руслана ч.1

Я миттю розвернулась, щоправда тіло все ще приходило до нормального стану, але почути голос, який мені роками снився - було великою мрією. Мама. Людина, яка кинула мене і обрала власну безпеку. Чи маю право звинувачувати її? Мабуть, ні, адже вона намагалася зберегти власне життя. Зараз я дивлюсь на дорослу копію себе і єдине, що мені хочеться зробити - це обійняти її. Звісно, вона винна, що я росла без неї, проте зараз не час. Біля мене стоїть Олеся, яка міцніше стискає мою руку, а Данило обійняв мене за талію, в знак підтримки. Думаю, що він знає хто ця жінка, адже він з тих людей, хто збирає інформацію на всіх і про все. Цікаво, де стільки років була моя мама? Жінка повільно почала рухатись в мою сторону.

        - Донечко, - вона повільно підходила до мене, а я поглинала її риси: зморшки почали вкривати її обличчя, проте вона не виглядала старою, звісно, зараз їй було тільки сорок сім років. Думаю, її не надто хвилює зовнішній вигляд, вона одягнена в брюки та шовкову сорочку кольору кави, на вухах в неї красиві перли, коротка зачіска, рудий колір, який почала застилати сивина. Все ж ця жінка була точним втіленням мене в майбутньому, що залишилось в ній незмінним - очі, красиві зелені очі. Вона підійшла до мене і обережно торкнулась моєї руки, - я така рада тебе бачити. Дякую, за те що, врятував мою дівчинку, - вона звернулась до Данила, який тільки кивнув їй і взяв Олесю на руки, та в принципі не була проти.

        - Не варто дякувати, Маргарито Василівно, врятувати вашу доньку було для мене пріоритетним завданням, і так буде завжди. - Він тільки провів пальцем по моїй спині, і тисячі мурашок пробігли нею. - Думаю, вам потрібно поговорити, тому ми з Олесею поки підемо купимо каву і морозиво, якщо ви не проти?

        -  Я хочу морозиво, Данило, ходімо швиденько. - Почала його сіпати за комірець поло, вони були такі безтурботні. - Давай.

        - Йдемо, сонечко. - Він чмокнув її у щічку, і вони рушили сквериком на вихід. Моє жіноче лібідо в цей момент зробило таке сальто, що словами не передати. Бачити, як цей чоловік любить мою Олесю - було найкращим, що я могла в цьому житті побачити. В цей момент я зрозуміла одну дуже важливу річ, я хочу бачити цих двох в своєму житті щодня, щохвилини і щосекунди. Хочу, щоб ми отак гуляли парком, щоб ми ходили по морозиво, на атракціони, разом снідали і грали в настільні ігри.

        - Тобі так пощастило, донечко, - нарешті я прийшла до тями і побачила, що поряд стоїть мама - дивно було через стільки років бачити її знову і чути від неї схвалення мого вибору. Але зараз я готова була її вислухати, - він кохає тебе.

        - Так, заради мене він піде в саме пекло, - я відчула, як мої очі застилають німі сльози. Ми пройшли до найближчої лавки, адже організм вже давав знати про ушкодження, - я не знаю, де б я зараз була, якби не Данило. Як ти мене знайшла?

        - Я знала, що твій чортів батько не зможе так легко допустити, щоб ти була щасливою і коханою, тому я вирішила повернутися сюди і вислідкувати тебе. Проте, коли я приїхала, то дізналась, що ти зникла. - Вона поклала руку мені на коліно і стиснула його, я побачила, як її очі наповнились сльозами. - Звісно, я не могла влізти в саме пекло, тому я вирішила діяти обережно.

        - Ти була весь цей час поруч, поки я лежала тут в лікарні? - Я втягнула повітря через ніс, його заклало і дихати ставало все важче. - Чому ти не прийшла раніше, мамо? - Було логічно звинувачувати її, адже знати, що твоя донька таке пережила, і все одно не з’явитися, було дико.

        - Твого батька вбили, потрібно було все облаштувати як нещасний випадок і поховати його. - Навіть після стількох років знущання і переховування, вона обрала спочатку цього ката. - Потім бізнес.

        - То он для чого ти з’явилась? Бізнес? - Мене обурило це все. Хотілося кричати на неї, як вона могла? - А знаєш, я думала, що я важлива тобі, а виявляється після стількох років ти обрала забрати все, що він створив, а не власну доньку. А я чекала тебе, плакала, ночами уявляла, як ти приїдеш і обіймеш мене, просто по-материнськи.

        - Я надто багато втратила живучи з твоїм батьком. - Вона відвернулась від мене, щоб я не побачила істинних емоцій в її очах. - Тепер прийшов час повернути собі ім’я і статок.

        - Ти серйозно? Я не готова слухати цю всю маячню. - Я встала з лавки і почала йти туди, куди пішли декілька хвилин тому Данило з Лесею. Але раптом зупинилась і не розвертаючись промовила. - Ти не отримаєш нічого з долі батька. Тепер бізнес мій і я збираюся розправитись з ним так, як вважаю за потрібне. За ті останні декілька днів, які я прожила в підвалі - він винен мені значно більше, ніж свій бізнес.

        - Тоді я повернусь туди, де була всі ці роки. Не думаю, що ти зараз готова налагоджувати родинні зв’язки. - Я різко повернулась до неї і з відразою промовила.

        - Ти навіть не знаєш, чим я пожертвувала, щоб зберегти дорогих мені людей. Можливо я не зможу ніколи народити дитину, але хіба тебе це цікавить. - Я витерла сльози, які стікали по моєму обличчі. - Тепер я знаю для чого ти приїхала і, чесно кажучи, думаю, тобі дійсно краще поїхати. Ви з батьком були варті один одного, він хотів тільки статусу і багатства, виявилось ти така ж. От тільки не збагну, як у вас змогла народитись я? Дівчина, яку цікавить не матеріальне, а життя і долі дітей сиріт. Якій комфортно жити в маленькій квартирі і яка готова довіряти чужим людям, а не рідним батькам.

        - Ти не була в моїй шкірі, Руслано. - Вона ніби виплюнула це мені і я зрозуміла, що це кінець. Наврядчи вона зміниться колись, якщо за стільки років не вийшло. - Була рада бачити тебе, бережи себе.