Розділ 21. Руслана ч.1

Те, що я щойно почула не вкладалося у мене в голові. Такого не могло статися. Я хотіла рвати волосся у себе на голові і кричати, але факт залишався фактом. Я дивилась в очі Данилові і мені хотілося, щоб він забрав своїй слова назад.

        - Ти можеш ще раз повторити те, що ти щойно сказав? - Апатичним тоном запитала я, мені було дико чути свій максимально беземоційний голос, але за ці два дні я багато втратила.

        - Є висока ймовірність, що ти не зможеш мати дітей. - І все, отак одним реченням він розбив вщент мене, моє серце, мрії і цілі на майбутнє.

        - Це вже стовідсоткова інформація? - Данило кивнув і тепер залишалося одне змиритись з цим. Мій батько позбавив мене можливості відчути материнство. Він, навіть після своєї нікчемної смерті, продовжує псувати мені життя. Данило підсів ближче і великим пальцем витер сльозу, яка скотилась у мене по щоці. Мені було боляче плакати і говорити, тому єдине, на що я спромоглась, це попросити його про дещо. - Ти можеш потім, коли мені стане краще привезти Олесю? Я скучила за нею.

        - Звісно, я потім все організую. Ти зараз відпочивай і відновлюйся. Я тобі обіцяю, ми зробимо все, щоб ти одужала і навіть те, що сказав лікар можна спробувати виправити. - Я поглянула на нього, наче він говорив якусь нісенітницю.

        - Данило, я лікар, розумієш? Якщо була пошкоджена матка, то шанси виносити дитину мізерно малі. Це великий ризик в першу чергу для мене, а потім для самої дитини. - Він відмовлявся в це вірити, а мені більше за все хотілося, аби він міг відмотати ці два дні назад і залишитись зі мною після тієї прогулянки.

        - Давай ти одужаєш, а потім ми поїдемо до кращих лікарів світу на обстеження. - Він знову потер пальцем мою щоку, він так постарів за ці два дні. Втома відбилась на його обличчі і це мене засмучувало, краще б мене там прибили, ніж існувати так. Я стільки клопоту завдала всім, навіть Артем постраждав через мене.

        - Не хочу, - я поставила свою руку поверх його і переплела наші пальці, - я не готова чути цей вирок від найкращих лікарів. Хай буде так, як є.

        - Прошу тебе, рисеня, не здавайся. - Він притулився своїми губами до моїх і я відчула його тепло. Мені хотілося поцілувати його міцніше, але кожен подих і рух завдавали мені жахливого болю. - Ти не здалась там. Давай пройдемо цей шлях разом? Я готовий весь світ на коліна покласти, аби ти отримала те, що бажаєш.

        - Ну що ж, мушу зізнатись, що це найпрекрасніше зізнання в коханні, яке у мене було, - він прищурився, вишукуючи в мені брехню. Звісно, багато хто говорив мені про кохання, проте я жодного не кохала так, як цього чоловіка. Зараз він сидів тут, поруч зі мною в звичайних джинсах і футболці поло, це було так звично. Звичайно, було б краще, як би я не була з поламаним носом і ребрами, на мені було б менше ран і синців, проте маємо те, що маємо.

        - Не називай їхніх імен, рисеня. В інакшому випадку вони вже трупи. - Він проричав і припав до моїх губ в поцілунку. Мені було боляче, але це та біль, яку я готова терпіти, поки він поряд зі мною.

        - Що ви коїте? Пацієнтка тільки опритомніла після важкої операції. - Влетіла в палату медсестра і почала сваритись на Данила. Це була маленька чорнява дівчинка, коротеньке стрижка в стилі каре і хмурі брови робили її трішки старшою, проте я думаю, що їй було не більше ніж двадцять три роки. Мабуть, вона не була в курсі, хто він, якщо вирішила так яскраво посварити його.

        - Перепрошую, - вирішила вмішатись я, поки Данило не втратив терпіння і не налякав бідну дівчинку до смерті, - просто ми пережили важкі два дні і скучили одне за одним. - Я все ще стискала Данила за руку в знак того, що він повинен кивнути.

        - Розумію, але майте на увазі, що у вас можуть розійтися шви. Ви втратили дуже багато крові і операція тривала майже десять годин, не хотілося б знову бачити вас на операційному столі. - Вона була войовничою, але дуже приємною і видно, що з усією віддачею ставилась до роботи.

        - Я сама лікар і прекрасно розумію, про що ви говорите. Більше цього не повториться. Данило, ти, мабуть, їдь додому і відпочинь. - Він напружився, я бачила, що йому не дуже сподобалась ця ідея. - Я серйозно, думаєш, не знаю, що ти за ці два дні очей не зімкнув? І ще я дуже хочу, щоб ти приніс мені бульйон, тому мусиш поїхати додому. - Мені не дуже хотілося того бульйону, проте заради мене він поїде його готувати.

        - Я скажу комусь із своїх, і сюди привезуть. - Цей чоловік намагався переконати мене, але я не з того тіста зліплена.

        - Мені хочеться, щоб його приготував коханий чоловік.

        - Ти маніпулюєш мною, рисеня. - Він встав і легенько поцілував мене в носика. - Добре, піду відпочину і приготую тобі бульйон, а ти відпочивай. Якщо що, телефонуй мені або Артему. - Після цих слів він пішов, а медсестра, яка в цей момент витягала порожню пляшку із штативу, ледь не впустила її з рук.

        - Все гаразд? - Тепер вона дивилась то на мене, то на Данила і в її очах був інтерес.

        - А, так все добре, я тільки зміню вам пляшки з ліками і піду в наступну палату.

     - Не лякайтесь, він просто дуже переживає за мене. - Вона тільки потиснула плечима і посміхнулась. - Я потрапила в неприємності, і тепер він боїться мене втратити.

        - Видно, що він вас кохає. - Вона продовжила возитися із пляшечками, але я бачила, що вона хоче щось запитати.