Розділ 19. Данило

Я проживав найгірші декілька днів в своєму житті. Лану викрали прямо у мене з-під носа, а зараз ми навіть не в змозі її відслідкувати. Ми вже декілька годин з Артемом намагаємося знайти хоча б якісь зачіпки, але все до ідіотства марно. Мій піджак, ще на початку нашої розмови, полетів через весь кабінет, а на голові був безлад.

        - Друже, в твоїх очах хаос, заспокойся, - намагався мене вгамувати Артем, але по відчуттях робив він тільки гірше.

        - Яке в біса заспокойся? Ти безсмертний? - Я вибухав злістю. - Вона в руках свого хворого батька, який вбиває одним помахом пальця, думаєш я можу бути спокійним?

        - Вибач, але ти своїми нервами ніяк не виправиш зараз цю ситуацію, розумієш? Ти повинен бути спокійним для того, щоб ми могли її витягнути звідти! - Він хлопнув мене по плечі.

        - Ти правий, але я нічого не можу вдіяти.

        - Знаю, брат, ти просто дуже її кохаєш. - Я витріщився на нього, це відчуття було таким новим і незбагненним, що я не міг нічого сказати. - Знаю, що ти не можеш в цьому зізнатись, проте це видно неозброєним оком. Ти попав, брат, але я радий за тебе.

        - Я кохаю? - Це було риторичним питанням, але дуже дивно було промовляти його вголос.

        - Так. - Це була єдина відповідь, яку я почув і тепер було тільки одне, що я міг робити: переживати, чи зможу я витягнути своє рисеня цілим.

        Ми чекали на дзвінок від Даценка, проте цей ідіот вирішив гратися зі мною в котика-мишки. От тільки є одна проблема - коли я його знайду, йому геть не сподобаються ігри, які я вигадав для нього. Артем теж був на в своїй тарілці, навіть попри те, що їхнє знайомство з рисеням не задалося з самого початку, він теж переживав. Звісно, ця людина мала серце, адже він вихований був зовсім по-іншому.

        Весь день ми не виходили з клубу і ніч теж провели там, в той час, як мої хлопці побували вдома у Лани і за їхніми словами я зрозумів, що вона навіть додому не встигла зайти. Потім вони побували в домі її татуся, але там ніхто нічого не знає, а його вдома вже не було три дні. Все продумав старий покидьок, щоб ніхто навіть не здогадався. Мені так кортіло самому поїхати на пошуки рисеняти, проте я розумів, що від мене буде більше користі тут.

        Коли наступного дня Даценко знову подзвонив, я підскочив з дивану, на якому сидів, і моніторив всі можливі його склади. Я тримався, коли він почав говорити зі мною, але коли він передав телефон Лані, моє серце обірвалося. Вона було іншою, тепер зі мною говорила сильна жінка, яка не поступиться своїх принципів.

        - Рисеня, де ти? - Це було не єдиним, що мене цікавило, але основним на даний момент. Мій голос зірвався на шепіт і Артем помітив, що я розпадаюся на частинки, а вона просто мовчить і мене це вбиває. - Скажи хоч слово, прошу тебе, Лано! Я хочу почути тебе. - Тепер вже кричав я.

        - Я тут. - Все, що вона вирішила мені сказати. Я стискав телефон, а Артем невпинно продовжував пошуки і матюкався собі під ніс. Якби зараз мене хтось побачив, то, ймовірно, вмер би тільки від мого вигляду. За ці два дні я помітно змарнів, в мене вже була не просто щетина, а щось на кшталт бороди. Сорочка зім’ята і не свіжа, волосся в бісовому безпорядку, а очі, вони нагадували грозове небо.

        - Де ти? Ми з Артемом тебе шукаємо. Ти в порядку, чи він щось зробив з тобою? - Чим довше вона мовчала і просто дихала, тим більше я хотів знайти Даценка і переламати йому горлянку голими руками.

        - Я не знаю, правда. - Вона не плакала, говорила серйозно і я знав, що навіть якби вона знала, то нізащо б мені не сказала. -  Все гаразд, - вона знову перевела подих, її били я був впевнений, - справді, не переживай. - От тільки, як я міг не переживати? Я обіцяв охороняти її, бути її захистом. І що у висновку? Я проїбав свій шанс бути її опорою, тепер вона в руках монстра, а я тут навіть не можу нічого вдіяти.

        - Ти жартуєш, Лано? Я знаю на що здатний цей хворий покидьок! - В цей момент Артем показав мені, що все вдалося і в нього є приблизні координати, проте я не збирався завершувати розмову. Я буду говорити з нею, поки Даценко не забере в мене цю можливість, мені важливо чути, що вона жива.

        - Данило, просто послухай мене, що б не трапилось, пообіцяй мені тільки одне, - я стиснув телефон, вже знаючи що вона скаже мені зараз, я не був до цього готовий, тільки не вона, - не кидай дітей з дитячого будинку і люби Олесю за нас двох. - Вона замовчала і я вже подумав, що Даценко закінчив розмову, а потім почув дуже тихий схлип. Вона плакала. Моє рисеня плакало. Жінка, яка боролася зі мною і жодного разу не піддалась - зламалась. В мені все зламалось. Я вже знав, що врятую її фізично, проте щоб врятувати її психологічно і морально мені доведеться докласти чимало сил.

        - Рисеня, - так, я крикнув на неї, в мене просто вже не було сил стримувати себе, - блядь, не смій зі мною прощатися! Я тебе витягну, навіть якщо мені доведеться піти самому! Ти найсвітліша людина, яку я зустрічав в нашому світі. Ти та, хто здатен закинути моїх демонів за межу і просто щоразу відкривати в мені когось нового. Я не готовий жити далі, якщо ти не будеш протистояти мені, якщо ми більше не будемо ходити на прогулянки разом з Олесею. - Тепер вона плакала голосно і так щиро, що мені хотілося мати можливість обійняти її через телефон і забрати весь біль собі. - Я кохаю тебе, рисеня. Справді, ти зароджуєш в мені світло, яке вбиває мою пітьму, тому прошу тільки одне - дочекайся мене! Я заберу тебе додому і ми поїдемо до Олесі.