Розділ 18. Руслана

       Вони були нелюдами, нікчемними покидьками, які єдине на що були здатні - це ґвалтувати нещасну жінку за наказом такого ж хворого виродка. Я не знаю скільки разів мене брали в той день силою, не було бажання рахувати. Лежачи на холодній підлозі, абсолютно гола, з доказами своєї нікчемності і безпорадності, я воліла тільки одного: аби Данило знайшов мене і відвіз додому. Щоб обійняв так, як тільки він вміє, щоб поцілував і сказав, що більше ніколи мене не відпустить.

        Я не мала ні сліз, ні голосу. З моменту, як ці двоє увійшли в двері і залишились зі мною, я не видала жодного звуку, окрім захисних колючих фраз. Жодна сльозинка не впала на землю з моїх очей, вони не варті того, аби оплакувати себе в такому місці і поруч з цими виродками. Здавалося б, батько мав би захищати власну доньку від будь-якого насильства, а мій ж навпаки - сам кинув мене в лапи цього жорстокого світу. Так сказати, представив на дорогому блюдечку.

        Знаючи, що не піддамся на умови батька, скільки би разів він мене не просив і не погрожував мені. Він може змушувати їх знущатися наді мною, поки я не видам свій останній подих, проте я не дозволю йому використати себе, аби заманити сюди Данила. Мені потрібно жити і боротися кожного разу, коли видається можливість. Там, за цим тухлим підвалом, мене чекають діти, десь мама чекає зустрічі зі мною.

        Двері в підвал знову відчинились, і дуже легко і по-діловому зайшов мій старий, назвати його батьком не повертався язик. Я, лежачи на холодній землі, гола і з поломаним носом, розбитими колінами і масою синців виглядала дуже принизливо, проте єдине моє бажання в той момент було - запхати йому ніж в його до біса черстве серце, якщо воно в нього є, і прокрутити. Побачити його останній подих і в той момент, коли його очі почнуть гаснути, промовити: Будь проклятий і гори в найгіршому казані в пеклі, придурок.

        - То що, ти передумала? Чи може бажаєш повторити сеанс? Думаю, хлопці аж ніяк не будуть проти, щоправда, ти значно попсувала мені одного охоронця. - Він говорив про людей, ніби це речі на базарі.

        - Можеш змусити їх затрахати мене до смерті, але я ніколи не підпишусь на те, що ти вимагаєш. - Я виплюнула йому це під ноги. Намагаючись підвестись, раптово відчула, як мене з усієї дурі копнули в ребра, останній подих було вибити з мене дуже болісно і раптово. Я закрила очі і намагалась пережити цей нестерпний біль без слів і сліз, цей чоловік не гідний того, аби бачити, як він впливає на мене.

        - Ти, сучка, я думав, що до тебе нарешті дійшло. Якщо ти не почнеш зі мною співпрацювати - не вийдеш звідси жива. - Він присів біля мене навпочіпки і підняв мою голову так, щоб я могла бачити його диявольські очі. Там не було емоцій - тільки смертельна чорнота, яка не віщувала мені нічого хорошого.

        - Думаєш, що я повірю в те, що співпрацюючи з тобою, ти мене відпустиш? Я виросла в твоєму домі і бачила, який ти монстр! Ти нізащо після цього мене не відпустиш, запхаєш в якийсь із своїх клубів, як найдешевшу шалаву. Краще вбий тут, швидко і безболісно! - Вперше я говорила про смерть, як про щось приємне.

        - Люба, ти помиляєшся. Думаєш мені приємно так поводитись з власною донечкою? - Він поглядив мене по щоці і я зашипіла, коли він торкнувся мого розпухшого носа.

        - Ти хворий, якщо думаєш, що я поведусь на всю цю виставу. Ти блядь, реально не розумієш, що я знаю тебе надто добре? Я знаю, що не виберусь звідси, тільки якщо Данило розпочне війну в мене є шанс, проте я не дозволю йому цього зробити.

        - Зараз подивимось.

        Він кинув мене назад на підлогу, моє тіло зіткнулось із підлогою, вона приємно холодила мої ребра, після зіткнення із ногою. Я хотіла згорнутися калачиком і тихо поплакати. Я ніколи не думала, що після найкращого дня в своєму житті, мені хотітиметься вмерти. Цей мудак щось там тиснув в телефоні, а потім почав розмовляти з голосом по той бік.

        - Ну, здрастуй, навіть не думай мене відслідковувати, якщо не хочеш, щоб ця сучка здохла в той же момент. - Мені хотілось кричати, аби він вимкнув, адже найгірше, що могло статись - Данило відслідкує дзвінок і примчить сюди абсолютно один. Що говорив по той бік Данило я не чула, але моєму старому це було явно не до душі. - Я дам тобі можливість почути її голос. - Він підійшов і всунув телефон мені в руки.

        - Рисеня, де ти? - До болі рідний голос заговорив до мене з телефону і я була готова розплакатись, він переживав за мене. - Скажи хоч слово, прошу тебе, Лано! Я хочу почути твій голос! - Мало не кричав він мені, і я просто душила в собі ридання.

        - Я тут. - Єдине, що вдалося мені видавити з себе.

        - Де ти? Ми з Артемом тебе шукаємо? Ти в порядку, чи він щось зробив з тобою? - І як йому сказати все, що відбулося за цей день зі мною, я навіть не уявляла. Це не мало сенсу, він не повинен знати, бо почне рити весь світ.

        - Я не знаю, правда. - Якби і знала, то нізащо б не сказала, тому я була з ним чесна. - Все гаразд, - я прокашлялась, все таки удар в ребра давав про себе знати, глибоко вдихнувши я продовжила: - справді, не переживай.

        - Ти жартуєш? Лано, я знаю на що здатен цей хворий покидьок! - Я вже бачила в своїй голові, як вони з Артемом переглядаються і не вірять мені, і в чому я була впевнена, так тільки в тому, що Артем мене теж чує і шукає по геолокації. Тільки думаю, що нічого не вийде, цей підвал, мабуть, має якусь систему, аби приховувати місцезнаходження.