Розділ 12. Данило

        - Данило, ти мені друг і брат, чи так повз проходив? – Я підняв голову і глянув в очі свого друга.

        - Що це за наїзди? – Звісно, він мав право злитись, але я хотів почути суть докору.

        - Ну звісно, зникнути на два дні, скасувати всі плани це нічого, так? – Він ніби випльовував все, що назбиралось в ньому за ці дні. – І знаєш, що ще мене вражає? Все це сталося після того, як ти попросив зібрати інформацію на Даценко.

        - І що? – Я знав, що він вже склав пазли разом і бачить повну картинку.

        - Ти спиш з Даценко? – Він був сам вражений своєю здогадкою.

        - Попри те, що ти мені друг і наче брат, маєш шанс отримати в мордяку. Вона тут ні до чого, мені тут старий її почав палки в колеса ставити, довелося розібратись.

        - А виставка в дитячому будинку теж справа рук її старого?

        - О-о-о, ти вже й це рознюхав, прекрасно. Від коли це ти працюєш в мене за спиною?

        - Вибач мене, брат, але я не знав, що думати. Ти ніколи не скасовуєш наші справи. Ти хоча б в курсі, що дві наших машини із зброєю зупинили на кордоні, з чого це раптом?

        - Здається, я здогадуюсь. Скажи мені, по документах там все чисто?

        - Все чудесно, ми ж веземо вино в бочках для наших клубів, але в середині зброя в пакетах, що не пропускають вологу. Та й на кордоні все було чудово, машини мали пройти без проблем.

        - Що каже Демієн? На скільки ми влетіли цього разу?

        - Демієн сказав, що все мало бути ідеально, вони з Лео все перевірили, машини мали прибути сюди і пройти на кордоні без питань.

        - Даценко. Все ж таки він вирішив мстити. Чудово, тепер ти побачиш хто такий Данило Бернет.

        - То що робимо? Треба вирішувати, там купа грошей брат. І що сталося раптом, що Даценко стопнув наш товар?

        - Я з його донечкою почав мутити, а таточко наш проти. Задоволений? – На обличчі Артема з’явився шок, а потім розуміння. – Мовчи.

        - Все, брат, мовчу. Я пропоную нанести візит майбутньому тестю.

        - Сучий ти син, я ж сказав стулити пельку! – В мого друга полетіла ручка, але він хутко від неї відвернувся.

        - Все! – Підняв він руки в знак капітуляції і вибухнув сміхом. – Наш грізний Данило закохався, і в кого? В доньку ворога, чудово, брат, просто нема що додати.

        - Як там Анджеліна? Її чоловік знає, що ти робиш її суворі ночі теплішими? – Я знав на що давити і по обличчі Артема зрозумів, що потрапив в яблучко. – Отож, мовчи, якщо хочеш і надалі бути живим, бо перед обличчям Мазура, я тебе не врятую брат.

        - Що будемо робити? – Він підійшов і сів навпроти мене.

        - Будемо грати так само. Дізнайся з ким домовленості у Даценка і де він бере свій товар. Ми позбавимо його постачальників, і він буде змушений приповзти на колінах, щоб я дав добро на його діяльність.

        - Зрозумів, думаєш спрацює?

        - Звісно, тепер коли на моєму боці рисеня, це мусить спрацювати, я знищу Даценка.

        - Рисеня значить? Красиво, а головне небезпечно. – Він блиснув посмішкою і прочитав в моєму погляді, що це було недоречно. – Брат, зрозумів, пішов працювати.

        - Молодець, Артеме.

        Ми познайомились з ним ще в дитинстві, наші батьки вели разом справи. Артем був доволі слабким хлопцем, проте йому й не потрібно було ставати жорстоким, його не примушували ховати власні емоції і ставати роботом. Його любили батьки. Ми були не просто друзями, а братами. Тільки з ним я міг поговорити про те, що мене турбує, знаючи що він нікому не розкаже. Коли я вбив свого батька, який замовив смерть власного сина, Артем став моєю правою рукою. Зараз я не уявляю нікого іншого на його місці, він вміє все від юридичних справ до хакерського взлому системи. Єдиний його мінус: він спить з дружинами членів мафії, одного дня це зіграє йому не на руку, проте, як би я не старався він не планує зупинятись. Звісно, з його модельним обличчям, яке ніби зійшло з обкладинки глянцевого журналу і красивим спортивним тілом, йому важко відмовити. Він ніби демон спокуси, який так і просить зробити крок у його царство розпусти і зради. Цікаво, чи повелась би рисеня на цього ловеласа?

        Після листування з нею у мене залишилися незакриті гештальти. Чому її старий знову до неї вчепився? Хоча, мабуть, хоче, щоб Лана залишила роботу в лікарні і приступила до роботи на фірмі. Настрій у неї був так собі, хоча вранці вона їхала від мене радісна і щаслива. Мабуть, я таки нанесу візит Валерію Валентиновичу.