Глава 13. Віолетта

Його губи торкаються моїх так раптово, що я навіть не встигаю вдихнути. Поцілунок мав би бути награним — я це розумію. Доказом, виставленим напоказ. Але серце чомусь ударяє в груди так сильно, ніби я справді стаю його… кимось важливим.

Коли він відступає, я сиджу німа, злегка прикушуючи губу. Обличчя горить. А в очах батька Стаса щось таке, що змушує мене відчути холод по спині. Недовіра, злість, розчарування — усе змішано в його погляді.

Я розумію: треба грати, а не сидіти й злякано кліпати очима. Щоб мене не звільнили з роботи “дружини”, треба відробляти отримані гроші. Стас стільки для мене робить, справжній джентльмен. Навіть дивно, що такі ще є. Міг бути розпущеним мажором, але чомусь обирає інший шлях. Не можна його підставити. Вчора я фактично зганьбила не лише себе, а й його, а він і слова мені не сказав. Тож набираюся сміливості і біжу проводжати на роботу. Тим паче цілувати його мені подобається. Це так бентежно і хвилююче. Певно, усе через гормони. Я ж вагітна.

Стас бере куртку й виходить. Залишає мене. Я ще довго чую його кроки, що віддаляються коридором. І лиш тоді розумію: тепер я сам-на-сам із цими людьми. Повільно повертаюся на своє місце.

Бабуся першою порушує тишу.

 — Ось воно що… — промовляє тихо, але її голос має ту силу, від якої серце стискається. — Ти дуже смілива, дівчино.

Батько Стаса різко ставить чашку на стіл.

 — Смілива? Та вона просто влізла в наш дім. І я не повірю, що це не підстава. Будь обачною, я за тобою стежу.

Я ковтаю клубок у горлі. Хочу щось відповісти, виправдатися чи бодай пояснити, але відчуваю, що кожне слово тільки погіршить ситуацію. Тож сиджу мовчки, дивлячись на свої руки.

Власник дому (дивно, що я досі не знаю його імені) виходить із їдальні, карбуючи кроки. Залишитися сам на сам із бабусею мені ще страшніше, бо її я геть не розумію.

У голові звучать ще слова Саші: «Ти влізла в страшну ситуацію». Вона мала рацію. Бо тут — не просто сімейні непорозуміння. Тут — влада, гроші й гордість, яку не можна зачепити.

І серед цього всього — я. Незнайома для них дівчина, яку син раптом представляє як наречену.

Насправді я не знаю, чого більше в моєму серці зараз — страху чи хвилювання після поцілунку. Бо, як би там не було, він не здається мені просто грою. І це лякає ще сильніше.

Бабусині очі холодні, проникливі, а тон голосу тихий, але кожне слово звучить, як укріплений наказ.

 — Сідай ближче, дівчино, — каже тихо, але з таким натиском, що я ледве не підстрибаю. — Хочу дещо з’ясувати.

Я ковтаю, намагаючись не показати страху.

 — Звичайно, пані…

— Дар’я Семенівна, — тихо промовляє вона. Потім нахиляється трохи вперед, погляд пронизує мене наскрізь.

 — Розкажи-но мені… Хто твої батьки? Де навчалася? Де познайомилася зі Стасом? Все, що на твою думку я маю знати про невістку…

В горлі пересихає. А мене не придумували зі Стасом легенди. Що мені казати їй?

 — Батько працює на автосервісі. Мама — в пекарні, — починаю схвильовано. — Навчаюся досі. На кухаря.

— Студентка. Вирішила, що краще заміж, ніж довчитися? — звучить прискіпливо.

— Кохання, самі розумієте, — відповідаю. І даремно. Дарія Семенівна видає смішок.

— Ти думаєш, я не бачу таких, як ти? — її голос стає зневажливим. — Мисливиць за багатими, за престижем, за спокоєм. Вони приходять, грають роль, і потім забирають усе, що хочуть. Не треба тут про кохання.

Я здригаюся, відчуваючи холод по всьому тілу.

 — Я… я не така, — тихо промовляю, але голос тремтить.

Бабуся знову кидає погляд, який змушує відчувати себе маленькою.

 — Може, ти й не така. Але я готова заплатити, щоб ти залишила Стаса. Щоб він зрозумів, хто для нього справжній… а хто — тимчасова ілюзія. Назви суму…

Серце прискорено стукає. Я відчуваю, як весь день, усі страхи й сумніви, звелися до одного моменту: вирішити, чи піддамся її погрозам, чи залишуся поруч зі Стасом. Він заплатив, щоб я тут була. Я можу взяти її гроші і піти? Але це означає зрадити його. А якщо залишуся, чи не ризикуватиму життям? Саша мене добряче злякала вчора.

Бабуся нахиляється ще ближче.

 — Подумай про це, дівчино. Подумай, поки не пізно.

Я киваю, відчуваючи тиск її слів. Оце так! В що я влипла?