Додатковий розділ. Канікули в Парижі: Стібки на мапі Монмартру

Жовтневий Париж зустрів нас зовсім іншою прохолодою, ніж та, що панувала на київському Подолі. Тут повітря було просякнуте тонкими пахощами смажених каштанів, свіжих круасанів та вогкої, старої архітектури, яка бачила століття моди. Грант професора Чорнобая не просто відкрив для нашого бренду «Kova» двері європейського ринку — він подарував нам два тижні абсолютної, кришталево чистої свободи, про яку я колись, сидячи за маминою машинкою в Коломиї, навіть не наважувалася мріяти.

Ми орендували крихітну мансарду на самому вершечку Монмартру. З її круглих вікон відкривався неймовірний краєвид на сірі шиферні дахи міста й білосніжні бані Сакре-Кер. Вечорами, коли сонце сідало за горизонт, Париж спалахував мільйонами золотавих вогнів, і це видовище діяло на мене як найкраще творче натхнення.

— Діан, якщо ти зараз же не відкладеш свій блокнот, я викину його в Сену, — Максим зайшов до кімнати, тримаючи в руках два паперові стаканчики з гарячим шоколадом.

Він був у тій самій чорній куртці свого баскетбольного клубу, яка так пасувала до його широких плечей. Його темне волосся було злегка розбурхане паризьким вітром, а в зелених очах стрибали грайливі, теплі бісики.

— Я просто замальовую лінію коміра тієї літньої сукні, яку побачила в галереї Лафайєт, — виправдовувалася я, але блокнот слухняно закрила. — Ну все, я вся твоя.

Максим підійшов ближче, поставив шоколад на підвіконня й обережно забрав з моїх рук олівець. Його великі, гарячі долоні звично лягли на мою талію, притягуючи до себе. Минуло три місяці відтоді, як ми анулювали наш безглуздий контракт, але кожен його дотик досі змушував моє серце робити шалений, солодкий перекид.

— Ми приїхали сюди відпочивати, кравчине, — тихо, з тією самою низькою оксамитовою хрипотою прошепотів він мені в губи. — Ніяких дедлайнів, ніяких примірок. Тільки ти, я і Париж.
Його поцілунок був довгим і смачним — із присмаком гарячого шоколаду та французької романтики. У ці хвилини я відчувала абсолютну, всеохопну гармонію. Наше кохання перемогло всі столичні інтриги, брудні плітки та заздрощі. Карина, Артур та Аліна залишилися десь далеко в минулому, а перед нами відкривався весь світ.

Наступного ранку ми влаштували справжній марафон паризькими вуличками. Максим, попри свої габарити центрового баскетбольної збірної, з легкістю маневрував у натовпі біля Лувру, міцно тримаючи мою руку у своїй. Ми не ходили туристичними маршрутами. Ми шукали той Париж, який ховався в деталях: у старовинних вінтажних крамничках тканин на ринку Сен-П'єр, де я годинами могла перебирати рулони натурального французького шовку та ліонського мережива; у маленьких кав'ярнях, де столики стояли так близько один до одного, що можна було почути шепіт закоханих пар.

В одній із таких крамничок на лівому березі Сени я знайшла дивовижну річ — стару латунну шкатулку для швейних голок, прикрашену емаллю. Вона була так схожа на ті вінтажні ґудзики, які колись принесли нам перемогу на подіумі академії.

Максим помітив мій погляд, мовчки дістав гаманець і за хвилину протягнув мені коробочку:
— Для твого нового шоуруму на Подолі.

 Маленький талісман від паризьких майстрів.
— Дякую, — я піднялася на навшпиньки й ніжно поцілувала його в щоку. — Ти мій найкращий талісман, Максе.

Увечері ми піднялися на площу біля Сакре-Кер. На сходах сиділи сотні людей, хтось грав на гітарі, хтось пив вино, а перед нами розгорталося справжнє світлове шоу вечірнього міста. Ейфорія від усвідомлення того, що все це — реальність, а не вигаданий сюжет моїх книг, накрила мене з новою силою.

Максим обійняв мене ззаду, захищаючи від прохолодного осіннього вітру.

— Про що ти думаєш? — тихо запитав він, уткнувшись підборіддям у моє плече.
— Про те, що життя — це найкращий дизайнер, — відповіла я, повертаючи голову й дивлячись у його зелені очі. — Воно іноді робить дуже боляче, коли кроїть наші долі, але якщо лекала правильні — у фіналі завжди виходить ідеальний шедевр.
— І наш шедевр тільки починається, — посміхнувся Максим.

Париж навколо нас мерехтів мільярдами вогнів, і я точно знала: ці канікули — лише перший, але такий важливий і красивий стібок на мапі нашого довгого, щасливого й спільного майбутнього.