Розділ 24.5. План «Евакуація капітана»

Липневий вечір за вікнами кабінету №402 стрімко густішав, перетворюючись на сизу, задушливу ніч. В академії майже вимкнули світло, залишаючи лише тьмяні чергові лампи в коридорах. Діана сиділа біля своєї машинки, втупившись в одну точку на стіні. Вона перебувала в тому стані глибокого емоційного заціпеніння, коли людина перестає реагувати на зовнішні подразники. Вона навіть не помітила, як Оля підійшла до манекена, обережно зняла вугільно-чорний оксамитовий піджак і сховала його у щільний чохол на блискавці.
— Владе, бери речі, — пошепки скомандувала Оля, киваючи на великий пакунок із фурнітурою та оригіналом контракту, який вони щоправда відбили в Аліни. — Діано... ми відійдемо на пів години, добре? Тобі треба посидіти в тиші. Охорона нас випустить.
Діана лише ледь помітно кивнула, навіть не повернувши голови.
Щойно двері майстерні зачинилися, Оля та Влад майже бігом кинулися вниз сходами до виходу. На вулиці на них чекав старий, побитий життям позашляховик Влада. Центровий баскетбольної збірної діяв рішуче: він закинув чохол із костюмом на заднє сидіння, заскочив за кермо й так різко рушив із місця, що шини заверещали на асфальті.
— Куди ми їдемо? — Оля гарячково перевіряла свій телефон, де на диктофоні висів трихвилинний аудіозапис. Тот самий запис, який вона потай увімкнула під час скандальної очної ставки з Аліною.
— На Печерськ. Він там орендує квартиру ближче до тренувальної бази, — Влад стиснув зуби, крутячи кермо. Його зазвичай добродушне обличчя зараз виглядало похмурим і суворим. — Батько заблокував його основні картки, тому Макс зараз сидить там без копійки, з вимкненим телефоном. Якщо він увімкнув свій фірмовий режим «неприступна фортеця», нам буде важко. Коли Макс вважає, що його зрадили, він стає абсолютно некерованим.
Через двадцять хвилин машина загальмувала біля елітної новобудови. Завдяки габаритам Влада та посвідченню журналістки Олі їм вдалося проскочити повз консьєржа без зайвих розпитувань. Ліфт підняв їх на чотирнадцятий поверх. Коридор зустрів їх абсолютною, глухою тишею.
Влад підійшов до масивних броньованих дверей із номером «142» і кілька разів поспіль натиснув на дзвінок. Жодної реакції. Тоді він щосили загримав кулаком у металеву поверхню. Гуркіт рознісся по всьому поверху.
— Максе! Відчиняй, це Влад! Я знаю, що ти там, твій байк на парковці під будинком! Не змушуй мене піднімати на ноги охорону ЖК!
За дверима панувала мертва тиша. Оля нервово тупцяла поруч, притискаючи до грудей чохол із піджаком як найбільшу цінність.
— Максе, це Оля! Подруга Діани! — крикнула вона прямо у шпарину замка. — Якщо ти зараз не відчиниш ці кляті двері, ти залишишся останнім ідіотом, якого розвели як хлопчиська! Відчини, тобі кажуть!
— Замовкніть і йдіть геть, — нарешті долинав з-за дверей глухий, хрипкий голос Максима. Він звувче так, ніби хлопець не розмовляв кілька днів. — Мені нічого вам сказати. Шоу закінчилося. Передайте своїй подрузі, що контракт розірвано.
Влад відступив на крок назад, його плечі напружилися під курткою, а очі звузилися від люті. Він повернувся до Олі й тихо, але чітко промовив:
— Отойди вбік. Я зараз виб'ю цей замок до бісової матері. Мені плювати на штрафи від орендодавця.
— Владе, ти збожеволів? Це броньовані двері! — злякалася Оля.
— Мені байдуже, — Влад замахнувся важким армійським черевиком, готуючись з усього маху вдарити в область замка. — Максе! Рахую до трьох! Один... Два...
Клацання важкого засува зупинило його за секунду до удару. Двері повільно прочинилися.
На порозі стояв Максим, і його вигляд змусив Олю мимоволі затамувати подих. Замість завжди бездоганного, стильного капітана перед ними стояв втомлений, розбитий хлопець. На ньому були лише спортивні штани, темне волосся стояло дибки, на обличчі пробивалася триденна щетина, а в зелених очах, зазвичай таких зухвалих, зараз застигла глуха, темна образа й колосальне розчарування. У квартирі за його спиною було абсолютно темно, єдиним джерелом світла були вогні нічного Києва через панорамне вікно.

— Ну? — Максим заступив собою прохід, схрестивши руки на грудях. — Вибили? Що ви хочете мені довести? Що я маю повернутися й пограти в її красиву масовку після того, як вона продала мене Карині за статтю в журналі?
Влад не став слухати. Він просто штовхнув Максима в груди, змушуючи його відступити всередину квартири, і зайшов слідом, тягнучи за собою Олю. Він з розмаху зачинив двері й увімкнув світло в передпокої. Різке світло змусило Максима прижмуритися.

— Сядь і стули пельку, капітане! — гаркнув Влад на підвищених тонах, нависаючи над другом своїм двометровим зростом. — Зараз ти будеш мовчки слухати, бо твоє колосальне самолюбство засліпило тобі мізки! Ти вважаєш себе найрозумнішим? Думаєш, тебе використали? Дивись сюди, блін!

Влад вихопив з рук Олі оригінал контракту й швирнув його прямо на скляний журнальний столик. Аркуш паперу з двома підписами зашелестів у тиші.

Максим кинув короткий, презирливий погляд на папір:
— І що це? Оригінал угоди. Вона носила його з собою, щоб усім показувати?

— Цей папір ми дві години тому з боєм вирвали з рук Аліни! — Оля зробила крок уперед, її голос тремтів від праведної люті. Вона витягла телефон і розблокувала екран. — Вона вкрала його з шухляди Діани вчора ввечері, коли ми виходили за фурнітурою! Діана нічого нікому не зливала, Максе! Вона берегла цей клейовий контракт як зіницю ока, бо боялася втратити твою довіру! А тепер послухай це, великий баскетболісте. Послухай і подумай, якою ціною Діана зараз розплачується за твою гордість.
Оля натиснула кнопку «Play».
З динаміка смартфона, пробиваючись крізь шум і шурхіт аудиторії, пролунав істеричний, зірваний на ультразвук вереск Аліни:

«Ну і що?! Ну і що, що це я?! А що мені залишалося робити?! Вона приїхала з нізвідки й за два тижні забрала все! Чорнобай дивиться тільки на її оксамит! Максим бігає за нею як приручений пес! Так, це я віддала фото Карині! Бо її батьки пообіцяли мені місце в Мілані!..»

Запис закінчився важким диханням Олі та гуркотом зачинених дверей.
У квартирі Максима запала така оглушлива тиша, що було чути, як на кухні мірно цокає настінний годинник. Кожне слово Аліни б’є по його самолюбству, наче важкі баскетбольні м’ячі. Макс застиг, його обличчя почало стрімко бліднути, а пальці рук судомно стислися в кулаки. Шок від почутого буквально паралізував його. Він повільно перевів погляд з телефона Олі на оригінал контракту, який лежав на столі.
Каяття. Воно накрило його миттєво, важкою, нищівною хвилею. Він згадав, як кричав на неї в коридорі, як легко повірив брудному посту в мережі, як проігнорував її сотий дзвінок за сьогодні. Вона захищала його від батька, підписуючи цей безглуздий папір, а він... він просто розвернувся й кинув її в найважчий момент перед показом.
— О Боже... — Максим безсило опустився на диван, обхопивши голову руками. Його широкі плечі судомно здригнулися. — Що я накоїв... Вона ж намагалася пояснити. А я просто заблокував її.
— Ти повний ідіот, Максе, — тихо, але без колишньої злості сказав Влад, сідаючи поруч і плескаючи друга по плечу. — Ти повірив Карині, яку знаєш сто років і знаєш, яка вона гнила, замість того, щоб повірити дівчині, яка заради тебе ночами не спала.
Оля підійшла ближче й поклала перед ним чорний чохол:
— Показ завтра о дев'ятій ранку. Чорнобай сказав: якщо чоловічого образу не буде на подіумі — Діану дискваліфікують автоматично. Вона зараз у майстерні, повністю розбита. Вона збирається знятися з конкурсу, бо без тебе її колекція не має сенсу. Цей піджак... вона пошила його для тебе, Максе. Не для оцінки, не для Парижа. Для тебе.
Максим повільно підняв голову. В його очах більше не було образи чи темряви — там запалав гарячий, шалений вогонь рішучості людини, яка готова рознести весь світ, аби виправити свою помилку. Він різко підвівся з дивана, схопив чохол із костюмом і подивився на годинник.
— Котра година? — його голос знову набув металевих, капітанських ноток.
— Перша година ночі, — відповів Влад, піднімаючись слідом.
— Збираємося, — Максим попрямував до ванної кімнати. — Мені потрібно поголитися й привести себе до ладу. О дев'ятій ранку я буду на цьому подіумі. І нехай тільки спробує хоч якась мерзота встати в мене на дорозі. Владе, твій танк під будинком?
— Так, капітане, — Влад уперше за вечір широко посміхнувся. — Паливо є, прорвемося.
Інтрига отримала новий поштовх: план «Евакуація капітана» було успішно виконано, правда вийшла назовні, і тепер Максим готувався до свого найголовнішого матчу — матчу за кохання та чесність своєї дизайнерки.