Розділ 19. Крадіжка контракту

Пальці Аліни судомно стискали прохолодний метал смартфона. Знімки були зроблені, фокус зловив кожен рядок, кожен завиток підписів Максима та Діани. Екран слухняно відобразив три чіткі кадри, які щойно стали її перепусткою у світ розкоші, про який вона мріяла з першого курсу.
Проте, коли в коридорі знову почувся якийсь далекий шурхіт — можливо, просто протяг поворухнув старі двері кафедри, — Аліна завмерла. Холодний піт забив під комірець її стильної блузи.
«А якщо вона помітить? — раптом промайнула в голові панічна, твереза думка. — Що, як Діана перед фінальним показом вирішить зазирнути в цей блокнот? Перевірить свої записи, не знайде папірця, підніме галас, змусить перевірити камери на коридорі чи запідозрить мене?»
Жадоба вигоди миттєво витіснила залишки страху, трансформуючись у швидкий, безжальний розрахунок. Аліна знову опустилася перед тумбочкою, але цього разу її рухи були іншими — радикальнішими. Замість того, щоб просто повернути складений аркуш на місце, вона різко висмикнула його з-під шкіряної обкладинки блокнота.
Вона забере оригінал із собою. Якщо папірця взагалі не буде в майстерні, Діана, навіть якщо помітить зникнення, перш за все подумає, що випадково випустила його десь удома, у гуртожитку чи по дорозі в академію. Вона шукатиме його у власних кишенях, втрачаючи дорогоцінний час, і ніколи не подумає на обшук. Це ідеальний спосіб замісти сліди й застрахувати себе від передчасних звинувачень.
Аліна гарячково склала оригінал контракту вчетверо й сховала його в найглибшу внутрішню кишеню своєї сумки, застебнувши блискавку до упору. Блокнот Діани вона акуратно повернула на дно шухляди, прикидавши ватманом точно так само, як усе було до її приходу.
Коли Діана та Оля нарешті повернулися з коробкою латунних ґудзиків, Аліна вже стояла біля свого столу, судомно затягуючи пасок плаща.
— Щось голова розболілася. Я, мабуть, зберуся й піду додому, — її голос злегка хрипів, а пальці настільки сильно стискали ремінь сумки, що нігті майже прокушували шкірозамінник. — Залиште ключі собі, якщо будете ще працювати.
— Добре, відпочивай, — м'яко відповіла Діана, уже повністю занурена в розкладання нових ґудзиків на лацканах піджака. — Дякую, що посиділа з нами.
Аліна вилетіла з майстерні №402 так, ніби за нею гналися всі привиди академії. Вона майже бігла темними коридорами, не чекаючи ліфта, спустилася сходами на перший поверх і вискочила на прохолодне вечірнє повітря. Тільки відійшовши на безпечну відстань від головного корпусу, під захист густих каштанів університетського скверу, вона зупинилася, важко дихаючи.
Її руки все ще тремтіли, але це вже був не страх. Це був чистий, тріумфальний азарт. Вона дістала телефон, зайшла в зашифрований чат і прикріпила три зроблені знімки.
«Оригінал у мене. Сліди зачищено. Ловите компромат», — швидко набрала вона й натиснула «Відправити».
Тріумф на іншому к
> На Печерську, у кришталевій тиші VIP-залу ресторану, екран смартфона Карини спалахнув яскравим світлом. Вона повільно відклала келих, взяла апарат і відкрила файли.
> На її бездоганному обличчі повільно, сантиметр за сантиметром, розпливлася хижа, тріумфальна посмішка. Вона гортала фотографії, вчитуючись у кожен сухий пункт фіктивної угоди. Це було навіть краще, ніж вона сподівалася. Жодних натяків на кохання, сухий діловий розрахунок.
> — Ну що, Максику... — тихо, з отруйною насолодою прошепотіла Карина у порожнечу залу, її очі блищали від безжального задоволення. — Твоя казка скінчилася. Ти думав, що знайшов чисту й щиру дівчинку, яка безкорисливо витягує тебе з болота? Подивимося, як ти заспіваєш, коли дізнаєшся, що для неї ти був просто зручним інструментом. Ти знищений, Ковальова. Знищена.
> 
Тим часом у майстерні №402 панувала зовсім інша атмосфера. Діана з головою поринула в роботу, приміряючи латунні деталі до чорного оксамиту, а Оля раптом зупинилася посеред кімнати, тримаючи в руках кравецьку лінійку.
Вона згадала хвилину, коли вони щойно відчинили двері. Оля була дівчиною дивно спостережливою — її журналістське око завжди фіксувало дрібниці, на які інші не звертали уваги.
«Чому Аліна була такою блідою? — подумала Оля, звузивши очі й аналізуючи останні хвилини. — І чому її сумка лежала на столі Діани, а не на її власному? Коли ми зайшли, вона буквально відскочила від тумбочки...»
В душі Олі оселилася важка, липка тривога. Поведінка Аліни останнім часом і раніше викликала питання — ця її раптова замкнутість, колючі погляди в бік Діани після похвали Чорнобая. А зараз ця поспішність, тремтячі руки, хрипкий голос...
— Діан, — Оля повільно підійшла до подруги, її тон став серйозним. — Тобі не здалося, що Аліна поводилася якось дивно? Ну, перед тим, як піти. Наче її на гарячому спіймали.
Діана підняла голову від піджака, злегка здивовано моргнувши.
— Та ні, Оль, вона ж сказала — голова розболілася. Вона зараз дійсно під великим тиском, її макет Арсенію Валерійовичу не дуже сподобався. Вона просто втомилася, як і ми всі. Не шукай інтриг там, де їх немає.
Оля промовчала, але тривога всередині неї нікуди не зникла. Вона не встигла зрозуміти, в чому саме справа, і які саме сліди намагалася приховати їхня однокурсниця, але її інтуїція кричала: у цій напівпорожній майстерні щойно відбулося щось дуже брудне. І це «щось» обов'язково вистрілить у найневідповідніший момент.