Розділ 18. Шпигунство в майстерні

Академічна майстерня №402 у цей вечірній час здавалася майже порожньою. Сонце, яке повільно сідало за обрій, кидало довгі, косі тіні на ряди манекенів, важкі дубові столи для розкрою та швейні машинки. У повітрі стояв стійкий, звичний запах прасування, кравецької крейди, оліфи та свіжої тканини. Зазвичай тут стояв неймовірний гамір, але зараз більшість студентів уже розійшлися, залишивши свої недошиті вироби чекати наступного ранку.
Діана стояла біля свого манекена, ретельно розправляючи складки глибокого синього оксамиту на чоловічому піджаку. Поруч Оля, її незмінна помічниця, крутила в руках кілька зразків ґудзиків, намагаючись підібрати ідеальний варіант.
— Ні, Олю, ці пластикові बिल्कुल не підходять, — зітхнула Діана, прикладаючи чорний матовий ґудзик до лацкана. — Арсеній Валерійович відразу помітить дешевизну. Нам потрібні металеві, з легким нальотом старовини, або обтягнуті тією ж тканиною. Пам'ятаєш, на центральному складі кафедри внизу, у великих коробках, залишалася вінтажна фурнітура з минулорічного показу?
— Точно! — плеснула в долоні Оля. — Там були дивовижні латунні ґудзики з гравіюванням. Ходімо швидше, поки комірник не закрив склад, бо залишимося на залікову середу з цим пластиковим непорозумінням.
Діана кивнула, знімаючи з шиї сантиметрову стрічку й акуратно кладучи її на стіл поруч зі своїм великим робочим рюкзаком.
— Аліно, ти зачиниш майстерню, якщо ми затримаємося? — звернулася Діана до дівчини, яка сиділа за сусіднім столом, схилившись над своєю сукнею.
Аліна навіть не підняла голови, демонструючи повну заглибленість у роботу. Насправді ж її серце зробило шалений кульбіт. Ось він. Той самий момент, на який вона чекала останні три дні.
— Так, звісно, йдіть, — максимально спокійно, навіть трохи втомлено відповіла Аліна, вдаючи, що ретельно вирівнює поділ ситцевої спідниці. — Мені ще треба закінчити цей внутрішній шов, так що я тут мінімум на годину. Не хвилюйтеся, все закрию й здам ключі на вахту.
— Дякую, ти нас рятуєш! — щиро посміхнулася Діана, навіть не підозрюючи про те, яка отруйна змія сидить прямо навпроти неї.
Щойно важкі дерев'яні двері майстерні зачинилися за Діаною та Олею, а звук їхніх кроків затих у довгому коридорі четвертого поверху, Аліна миттєво відклала голку. Маска спокійної студентки злетіла з її обличчя, залишаючи лише гарячковий, хижий блиск в очах.
Вона залишилася одна. Тільки вона, тиша й робоче місце її головної конкурентки.
Аліна різко підвелася зі стільця. Її коліна злегка тремтіли, а в грудях наростала справжня хвиля паніки. Шпигунство, обшук чужих речей — вона ніколи раніше не робила нічого подібного. Якщо її спіймають, це буде не просто скандал, це буде повне виключення з академії без права відновлення. Але в голові миттєво сплив холодний, упевнений голос Карини: *«Місце на престижному європейському стажуванні в Мілані буде твоїм»*. Мілан. Світові подіуми. Слава. Це вартувало будь-якого ризику. Заздрість та жадоба вигоди виявилися сильнішими за страх.
Вона швидко підійшла до столу Діани, постійно озираючись на двері. Кожен шурхіт за вікном, кожен скрип старої паркетної підлоги змушував її здригатися, а серце калатало так сильно, що, здавалося, його стукіт було чути на всю кімнату.
— Де ж ти його ховаєш, святоша? — гарячково шепотіла Аліна, її пальці почали швидко перебирати речі на столі.
Вона спершу схопила великий тканинний рюкзак Діани. Пальці занурилися всередину, витягуючи набір кравецьких шпильок, коробку з крейдою, обрізки синього оксамиту, гаманець, ключі... Нічого. Звичайна робоча рутина. Жодних натяків на контракти чи таємні папери. Паніка всередині Аліни почала переростати в глухий гнів. Невже Карина помилилася? Невже все це вигадка?
«Ні, Карина права, вони не можуть бути разом просто так», — заспокоювала себе Аліна, глибоко дихаючи. Вона засунула все назад у рюкзак і перевела погляд на стару дерев'яну тумбочку з висувними шухлядами, що стояла під столом. Саме туди Діана зазвичай складала свої ескізи та особисті записи, які не хотіла носити з собою щодня.
Аліна опустилася на коліна перед тумбочкою. Її руки помітно тремтіли. Вона вхопилася за ручку першої шухляди й обережно потягнула її на себе. Старе дерево глухо заскрипіло, і цей звук здався Аліні гуркотом грому. Вона завмерла на кілька секунд, вдивляючись у матове скло дверей майстерні. Нікого.
У першій шухляді лежали лише папки з кресленнями лекал та старі конспекти з історії костюма. Аліна роздратовано засунула її назад і смикнула другу, нижню шухляду.
Там, під стосом чистих аркушів ватману, лежав той самий старий блокнот Діани у темній шкіряній обкладинці, перев'язаний тонкою резинкою. Аліна відчула, як її обдало гарячою хвилею тріумфу. Вона схопила блокнот, наче це був злиток золота.
Смикнувши за резинку, вона відкрила першу сторінку. Там були лише графіки примірок, розрахунки вартості тканин і замальовки силуетів. Аліна почала гарячково перегортати сторінки, і раптом зсередини, ближче до кінця блокнота, на підлогу випав окремий, складений удвоє аркуш цупкого паперу А4.
Аліна швидко підняла його, розгорнула й затамувала подих. На вершині сторінки чітким, акуратним почерком Діани було написано назву, від якої в Аліни на мить потемніло в очах:
**«Угода про взаємовигідну співпрацю (Контракт про фальшиві стосунки)»**
> ### 📄 Знахідка в шухляді
> Пальці Аліни судомно стиснули папір, ледь не благаючи його розірватися. Вона почала швидко, ковтаючи слова, бігати очима по рядках:
> *«Пункт 1. Сторони (Максим Ковалевський та Діана Ковальова) зобов'язуються імітувати романтичні стосунки перед третіми особами, включаючи студентів, викладачів та родичів...»*
> *«Пункт 3. Максим Ковалевський зобов'язується виступати в якості головної моделі Діани Ковальової на всіх етапах конкурсу Арсенія Чорнобая...»*
> *«Пункт 5. Діана Ковальова забезпечує Максиму Ковалевському алібі перед його батьком...»*
> Наприкінці аркуша стояли два чіткі, розмашисті підписи: Максима та Діани, а поруч — дата укладання, яка ідеально збігалася з днем їхнього «раптового» знайомства.
> 
Це був не просто компромат. Це була ядерна бомба, здатна в один момент стерти Діану Ковальову з лиця цієї академії. Весь її образ чесної, працьовитої дівчинки, яка всього досягає своєю працею, весь цей романтичний пафос навколо їхньої пари з Максимом — усе це виявилося цинічним, продуманим обманом заради оцінок і вигоди.
Аліна відчула, як по її обличчю розпливається хижа, майже божевільна посмішка. Жадоба вигоди всередині неї тріумфувала. Мілан був у її кишені. Вона вже бачила, як Чорнобай з огидою викидає роботу Діани у смітник, як ректор підписує наказ про позбавлення її гранту, і як сама Діана зі сльозами збирає свої речі, повертаючись до своєї Коломиї.
Раптом у кінці коридору почувся глухий звук дверей, що зачинялися, і відлуння жіночого сміху. Оля та Діана поверталися.
Паніка миттєво повернулася, здавлюючи горло Аліни крижаними лещатами. Вона гарячково витягла з кишені свій смартфон, увімкнула камеру й, намагаючись утримати тремтячі руки, зробила три чіткі, якісні знімки документа так, щоб було видно кожен пункт і обидва підписи.
— Швидше, швидше... — шепотіла вона, коли телефон на мить втратив фокус.
Зробивши останній кадр, вона швидко склала папір назад у двоє, засунула його точно на те саме місце в блокноті, закрила його резинкою й кинула на дно шухляди, прикривши ватманом. Смикнувши шухляду, вона закрила тумбочку й майже кувирком кинулася назад до свого столу.
Вона встигла сісти на стілець і схопити голку саме в ту секунду, коли ручка дверей майстерні почала повертатися. Її серце виривалося з грудей, дихання було уривчастим, а на лобі виступили дрібні краплі поту.
Двері відчинилися, і в кімнату зі сміхом зайшли Діана та Оля, тримаючи в руках невелику коробку з блискучими латунними ґудзиками.
— Аліно, ти не уявляєш, ми знайшли їх! — радісно вигукнула Діана, підходячи до свого столу й навіть не глянувши на тумбочку. — Вони ідеальні. Наш піджак буде виглядати на мільйон. Ти ще шиєш?
Аліна змусила себе підняти очі й видавити з себе бліду, але спокійну посмішку, хоча всередині її все ще трясло від перенесеного страху.
— Так... майже закінчила, — її голос злегка хрипів. — Щось голова розболілася. Я, мабуть, зберуся й піду додому. Залиште ключі собі, якщо будете ще працювати.
— Добре, відпочивай, — м'яко сказала Діана, щиро співчуваючи подрузі. — Дякую, що посиділа з нами.
Аліна гарячково скидала свої речі в сумку. Її пальці міцно стискали телефон, де надійно зберігалися фотографії, які мали зруйнувати життя Діани. Інтрига була завершена. Головний доказ фальшивості стосунків був знайдений, і тепер Аліна поспішала на зустріч із Кариною та Артуром, щоб запустити свій нищівний план у дію. Фінальний відлік для Діани та Максима розпочався.