Розділ 8. Коли маски спадають

    Нічне повітря після задушливого й галасливого клубу здавалося кришталево чистим. Шум басів повільно згасав десь за нашими спинами, поступаючись місцем тихому шелесту лип та рідкісному гуркоту поодиноких автівок, що пролітали сонними вулицями міста. Неонові вивіски відкидали довгі кольорові тіні на вологий асфальт.

  Ми йшли мовчки. Максим тримав руки в кишенях джинсів, злегка притишивши свій зазвичай широкий крок, щоб я встигала за ним на своїх підборах. Його рука більше не лежала на моїй талії, але я все ще фізично відчувала те місце, де його пальці стискали мою сукню. Ми вже давно вийшли за межі «зони видимості» Карини, Артура чи когось із наших одногрупників. Маски фальшивої закоханої пари можна було сміливо знімати й ховати в кишеню, але жоден із нас не поспішав повертатися до звичного роздратованого тону.

— Ноги болять? — раптом тихо запитав Максим, порушуючи тишу.

— Трохи, — зізналася я, злегка накульгуючи на праву ногу. — Ці туфлі гарні лише на фото. У реальному житті вони створені для того, щоб карати за марнославство.

Він усміхнувся — цього разу без жодної іронії чи глузування. Його посмішка в м'якому світлі ліхтарів виглядала теплою та якоюсь... домашньою.

— Попереду цілодобовий кіоск із шаурмою, — Максим кивнув у бік яскраво освітленого скляного павільйону на розі вулиці, звідки пахло смаженим м'ясом, спеціями та підсмаженим лавашем. — Як щодо того, щоб підкріпити сили перед штурмом гуртожитку? Професійна етика моделі, звісно, забороняє мені їсти таке після опівночі, але я готовий піти проти системи.

   Я тихо засміялася, відчуваючи, як останні краплі напруги після зустрічі з Артуром нарешті залишають моє тіло.

— Кулінарний шедевр вуличного мистецтва? Я тільки «за». Моя дієта дизайнера складається переважно з кави й повітря, тому гарячий лаваш зараз звучить як найкраща пропозиція за весь день.

За кілька хвилин ми вже сиділи на старій дерев'яній лавці в невеликому сквері неподалік мого гуртожитку. У руках ми тримали гарячі, загорнуті в папір пакунки, які приємно гріли долоні. Я з полегшенням скинула туфлі й підібгала ноги під себе прямо на лавці, байдужа до того, що моя смарагдова сукня може пом'ятися. Максим сидів поруч, широко розставивши коліна й спираючись ліктями на стегна.

— М-м-м, це божественно, — промурмотіла я після першого ж шматочка. — Якщо я колись відкрию свій модний дім, я назву його на честь цього кіоску.

— Оціню твоє почуття гумору, коли побачу твою першу колекцію під брендом «Шаурма-Стайл», — засміявся Максим.

Він зробив великий укус, а потім раптом затих, дивлячись кудись у порожнечу перед собою. Його погляд став задумливим і трохи втомленим. Неонове світло від далекого сітілайта підкреслювало різкі лінії його обличчя, роблячи його схожим на скульптуру, яку я так довго намагалася зафіксувати у своїх ескізах.

— Знаєш... — повільно почав він, крутячи в руках паперовий згорток. — Мій батько дізнався, що я продовжую грати за університетську збірну. Вчора був черговий сеанс виховної роботи телефоном.

— Він проти? — м'яко запитала я, відчуваючи, що ця тема для нього є справжньою раною. — Але ж ти капітан. Ти зірка університету. Твоя команда виграє майже всі матчі.

— Для мого батька спорт — це розвага для тих, у кого не вистачило мізків на щось серйозніше, — Максим гірко посміхнувся, і в його голосі почулися жорсткі нотки. — Він у мене партнер у великій юридичній фірмі. У нього все життя розписане за параграфами й статтями кодексу. Він бачить мене виключно в строгому костюмі-трійці, з портфелем і купою нудних паперів про злиття та поглинання компаній. А мої кубки, медалі, тренування до сьомого поту... для нього це просто «дурість, яка заважає навчанню на юрфаку».

Він важко зітхнув, закинувши голову назад і дивлячись на темне небо, де крізь міський зміг ледь пробивалися кілька тьмяних зірок.

— Батько вважає, що спорт не принесе мені грошей чи статусу. Що це тимчасове хобі, яке я маю викинути з голови відразу після отримання диплома. Щоразу, коли я виходжу на майданчик, я відчуваю цей невидимий тиск. Ніби я маю постійно доводити йому... і собі, що я чогось вартий не лише в залі суду, куди він мене так наполегливо штовхає. Мені здається, він ніколи не зрозуміє, що для мене баскетбол — це свобода. Це єдине місце, де я вирішую все сам, своїм власним тілом і своїми силами, а не батьківськими зв'язками.

Я дивилася на Максима, і в моїй душі піднімалася тепла хвиля глибокого розуміння. Цей хлопець, якого весь університет вважав улюбленцем долі, самовпевненим мажором і безтурботним спортсменом, насправді ніс на своїх широких плечах такий самий важкий тягар нерозуміння та чужих очікувань, як і я.

— Я розумію тебе, — тихо сказала я, підсуваючись трохи ближче до нього. — Навіть занадто добре розумію.

Максим повернув голову й пильно подивився на мене.

— Твої батьки теж проти твого шиття?

— Мої батьки — чудові люди, — сумно посміхнулася я, розглядаючи свої пальці з дрібними слідами від голок. — Вони все життя важко працюють. Мама — вчителька, тато — автомеханік. Коли я сказала, що хочу бути дизайнером одягу, вони не кричали й не забороняли. Вони просто... зітхнули. Для них це не професія. Це щось ефемерне, нестабільне. Тато вважає, що мені потрібно було йти на бухгалтера, бо «бухгалтери потрібні завжди й скрізь, у них стабільна зарплата й чисті руки». Вони бояться, що я залишуся ні з чим. Що моє захоплення швейною машинкою — це просто наївні дитячі мрії, які розіб'ються об сувору реальність.

Я замовкла, згадуючи кожну телефонну розмову, де мама м'яко запитувала, чи не хочу я закінчити якісь додаткові курси з діловодства, «про всяк випадок».

 — А потім з'явився Артур, — мій голос здригнувся, але я змусила себе продовжувати. — Він спочатку вдавав, що захоплюється моєю творчістю. А коли ми почали зустрічатися, все змінилося. Він почав методично, день за днем, убивати в мені віру в себе. Він казав, що мої ескізи — це дитячі малюнки. Що я ніколи не піднімуся вище рівня швачки-мотористки в якомусь ательє на околиці. Він соромився моєї роботи перед своїми багатими друзями. Коли я шила ночами, він злився, що я не приділяю йому уваги, й називав мої тканини «сміттям, яке захаращує квартиру».