Розділ 4. Переговори на межі фолу

    Коридор, що вів до роздягалень спорткомплексу, зустрів мене прохолодою та гучним лунням кроків. Оля залишилася чекати на трибунах, мотивуючи це тим, що «дипломатичні місії краще проводити тет-а-тет, без зайвих свідків». Насправді ж вона просто злякалася, що її зачепить вибуховою хвилею нашого чергового зіткнення з Ковалем. І я не могла її в цьому звинувачувати.

Я стояла біля стіни, затиснувши під пахвою свій нещасний блокнот з ескізами, наче це був рятувальний круг посеред океану. Серце калатало так сильно, що мені здавалося, його стукіт чутно на весь поверх. Кожна секунда очікування перетворювалася на тортури.

«Спокійно, Діано. Ти просто професіонал. Тобі потрібен не його характер, а його плечі. Тільки плечі. Ти забереш свої мірки й підеш», — заспокоювала я себе, хоча руки все одно зрадницьки тремтіли.

Раптом важкі двері чоловічої роздягальні прочинилися, і звідти один за одним почали виходити хлопці. Вони сміялися, обговорювали вдалі моменти гри, перекидалися жартами й несли великі спортивні сумки. Я мимоволі втиснулася в стіну, намагаючись стати максимально непомітною.

І ось з'явився він.

Максим Коваль виходив останнім, про щось переговорюючись зі своїм другом Владом — тим самим хлопцем у спортивній формі, якого я бачила вранці. Максим уже встиг прийняти душ, його темне волосся було все ще вологим і безладно спадало на чоло. На ньому були прості чорні спортивні штани й вільна сіра футболка, яка, втім, ніяк не приховувала його бездоганної атлетичної статури. Коли він розвернувся, щоб закрити двері, я знову подумки відзначила ідеальну лінію його плечового пояса. Жодного зайвого сантиметра, ідеальний силует.

Влад першим помітив мене. Він штовхнув Макса ліктем у бік і кивнув у мою сторону, на його обличчі миттєво з'явилася хитра усмішка.

— Чувак, дивись. Здається, це твоя ранкова кавова фея. Невже принесла гроші за худі? — голосно прошепотів Влад.

Максим повільно повернув голову. Коли його погляд кольору міцного еспресо зустрівся з моїм, його брови злетіли вгору в щирому здивуванні. Потім його обличчя набуло виразу холодної, саркастичної зверхності.

— О, які люди, — протягнув він, ліниво крокуючи в мій бік. Влад тактично призупинився на кілька кроків позаду, схрестивши руки на грудях і приготувавшись до видовища. — Невже ураган без гальм вирішив зробити ще одне коло? Сподіваюся, цього разу без гарячих напоїв у руках?

Я зробила глибокий вдих, буквально наступаючи на горло власній гордості, яка в цей момент відчайдушно благала мене розвернутися й утекти. Я змусила себе зробити крок назустріч і навіть спробувала видавити подобу ввічливої посмішки.

— Привіт, — максимально рівним голосом

 вимовила я. — Я прийшла... вибачитися. За ранок. Це було негарно з мого боку. Я дійсно дуже поспішала й не дивилася, куди біжу. І... мені шкода твого худі.

Максим зупинився за два кроки від мене. Він був настільки високим, що мені знову довелося закинути голову, щоб дивитися йому в очі. Він опустив погляд на мій блокнот, потім знову на моє обличчя, ніби оцінюючи щирість моїх слів.

— Вибачитися? — він тихо засміявся, і цей сміх змусив мої щоки спалахнути від образи. — Треба ж. А вранці ти була значно красномовнішою. Що сталося? Сумління замучило чи просто вирішила перевірити, чи не забила ти мені голову під час зіткнення?

— Я серйозно, Максиме, — я зціпила зуби, намагаючись тримати себе в руках. — Я повелася грубо. Але у мене є до тебе... ділова пропозиція.

— Пропозиція? — Коваль іронічно вигнув брову, перенісши вагу тіла на одну ногу й засунувши руки в кишені штанів. — Мені цікаво. І що ж може запропонувати дівчина, яка вміє лише руйнувати чужий одяг і розсипати шпильки?

Я міцніше притиснула блокнот до грудей. Кожне його слово кололо, як голка, але я пам'ятала про ультиматум Чорнобая. Мій диплом, мій грант, моє майбутнє — все це зараз залежало від цього самовпевненого хлопця.

— Мені потрібна твоя допомога, — вимовила я, дивлячись прямо йому в очі. — Мені потрібна чоловіча модель для моєї випускної колекції. Точніше, для одного конкретного виробу — класичного пальта зі складним кроєм плеча. Твої параметри... вони ідеально підходять під мої лекала. Мені потрібно, щоб ти погодився позувати для мене на примірках.

Коридор на мить затих. Потім за моєю спиною тихо пирхнув Влад, а сам Максим дивився на мене кілька секунд так, ніби я щойно заговорила з ним латиною або запропонувала йому полетіти на Марс.

А далі він просто розреготався.

Це був щирий, голосний і неймовірно образливий сміх.

— Я? Моделлю? — крізь сміх видавив він, хитаючи головою. — Ти зараз серйозно, Ковальова? Ти хочеш, щоб я, капітан баскетбольної збірної, витрачав свій час на те, щоб ти обвішувала мене своїми ганчірками й колола шпильками?

— Це не ганчірки, це висока мода! — мій спокійний тон почав тріщати по швах. — І я прошу тебе про професійну послугу. Я побудую лекала індивідуально під твою фігуру, це пальто буде сидіти на тобі ідеально...

— Слухай, дизайнерко, — Максим раптом перестав сміятися, його голос став холодним і жорстким. Він зробив крок ближче, так що я відчула тонкий аромат його гелю для душу. — Давай я поясню тобі дещо. Мені абсолютно байдуже до твоєї «високої моди», твоїх лекал і твого диплома.

 Вранці ти вилила на мене каву, зіпсувала мені річ за триста баксів, обізвала мене нещасним баскетболістом без мізків, а тепер приходиш і надієшся, що я безкоштовно працюватиму твоїм манекеном? Ти взагалі при своєму розумі?

Кожне його слово звучало як ляпас. Я відчула, як до очей підступають гарячі сльози приниження. Я так довго вчилася, так багато працювала, а зараз цей хлопець витирав об мою мрію ноги просто тому, що міг собі це дозволити.

— Я... я можу віддати тобі гроші за худі, — тихо, ледь стримуючи тремтіння в голосі, запропонувала я. — Не всі одразу, частинами. Але я все поверну. Тільки, будь ласка, погодився на примірки. Мені дійсно більше ні до кого звернутися. Якщо я не знайду модель з такими параметрами за два тижні, мене не допустять до показу.