Розділ 25. Баланс у всесвіті.

— А ось із цього моменту, будь ласка, детальніше!..

Чому Соня раптом заговорила про розлуку? У моїй голові одразу вишикувалася логічна, але дуже гірка картина: цей негідник Клим закохав у себе дівчину, використав її самовідданість, щоб врятуватися від шибениці, а тепер просто вирішив повернутися у свій світ. І, судячи з вигляду Соні, він уже встиг повідомити бідолашній про своє рішення.

— Клим поки що про це не знає, — приголомшила мене Соня, ніби прочитавши мої думки. — Але це неминуче. У нас із Альдертірою була  довга ніч перед тим, як потрапити до Наукового центру. Вона мені багато чого повідала. І навіть такого, про що вона сама навіть не здогадувалася, а тільки-но розшукала в записках професора Зільберта, які частково збереглися і які їй вдалося поцупити. Альдертіра показувала мені старі зошити і розповідала, що знайшла в них цікавого. Вона каже, що вас із Климом рідний світ тягнутиме назад, наче магнітом. При переході через портал відбувається нібито злам системи. Певний час ви нічого не відчуватимете, але згодом хвилювання всесвіту встаткується і вас потягне назад. Тіра пояснила це так, що відбувається дис... диз... дисбаланс. В одному світі виникає нестача живих тіл, в іншому – надмір. Так-так, навіть дві душі чутливі для всесвіту! Двоє перейшли до нашого світу, двоє мають і повернутися. Звісно, це може буди й випадковий перехожий, що потрапить у відкритий портал, та насамперед тяжіння повинні відчути ви з Климом.

Дівчина подивилася на мене з глибоким сумом, у якому змішалися і страх за нас, і біль за саму себе.

А до мене прийшло усвідомлення, чому так тоскно на душі, коли все, здається, владналося якнайкраще. Це рідний світ починає тягнути мене назад.

— Можливо, ти зараз цього ще не відчуваєш, — продовжила Соні, — але з кожним днем це «тяжіння» ставатиме дедалі сильнішим. Уяви натягнуту гумку: одного дня вона просто не витримає і зірветься. Такий різкий, неконтрольований перехід може бути смертельно небезпечним, особливо якщо ви опинитеся далеко від порталу в момент його відкриття. Найрозумніше зараз — це повернутися до місця вашого прибуття і чекати, поки брама відчиниться знову. Цим ви й убезпечите, щоб ніхто інший замість вас не потрапив до вашого виміру. Системі однаково, лишень двоє людей перетнуть кордон, портал може закритися надовго.

Ох, як цікаво! Перспектива повернення додому була дуже привабливою, я вже й не мріяла про таке щастя, але як же Соня? Як же все те, через що ми пройшли разом?

— Але... Ти ж могла б піти з нами! — вигукнула я, хапаючи її за руки.

— А потім чекати, поки інший світ виштовхне мене назад, як чужорідне тіло? До того ж, мене ніхто й не кликав, — Соня знітилася, і її плечі безнадійно опустилися. — Два людини прийшли — дві людини мають повернутися назад. Баланс не можна порушувати. Ви із Климом повернетесь додому і... будете щасливі.

Щось мені ця перспектива вже не так подобається. Я б хотіла повернутися до рідного світу, дуже хотіла. Але щоб з нами пішли Соня і Вороно. Як же я без Ворона?

Ні, то якась маячня. Не може такого бути. Принаймні, мені відомі випадки, коли чимало істот проходили крізь портал і нікого з них не викинуло назад!

— Але як же коти? — обернулася я. — Тіра сама казала, що вони прийшли з нашого світу в цей у прадавні часи. І ніякого зворотного процесу це не викликало! Їх не викинуло назад! Жодного з них!

— У ті часи коти були напіврозумним видом, — терпляче пояснила Соня. — Власне, такими вони знову стали зараз, коли кристали Альма згасли. А закон рівноваги діє лише на розумну біомасу. Тварини можуть переходити туди-сюди в необмеженій кількості. Все так і є, Лізо. Повір і прийми думку, що незабаром нам доведеться розлучитися.

З будинку почулися кроки та голоси — це поверталися наші чоловіки, завершивши свою таємну нараду.

— Тільки не кажи нічого Климу! — гарячково шепнула мені Соня. — Я маю сама знайти момент і розповісти йому про все. Обіцяєш?

Я лише кивнула, але в голові вже закрутився вир тривожних думок. Розмова з Сонею змусила мене замислитися серйозно і надовго.

Вона виявилась надто сильною. Вона навіть готова до розлуки з коханим заради його щастя.

А я?

А як же ми з Вороном?

Там, на ешафоті, коли смерть уже дихала нам у потилицю, генерал Вільного Братерства називав мене коханою. Він ризикував усім, щоб врятувати мене. Але наскільки глибокі його почуття насправді? Яке майбутнє чекає на нас?

У мене досі просто не було часу замислюватися над цим — головним завданням було вижити, вдихнути наступний ковток повітря. А він, він замислювався? Чи пішов би він за мною в мій світ, якби Соня помилялася і така можливість існувала? Чи, можливо, він хотів би, щоб я залишилася тут, у Коттополісі, що наразі занурюється в хаос свободи?

Річ була в тім, що він поки що нічого мені не пропонував... Жодного слова про завтрашній день. Так само, як і Клим не сказав нічого Соні. Ми всі ніби завмерли в крихкому «зараз», боячись ворухнутися, щоб не зруйнувати ілюзію спокою.

Від цих думок у роті пересохло, а в душі оселився холодний протяг. Я б зараз, напевно, чого-небудь випила... міцного, щоб заглушити цей голос розуму, який невблаганно шепотів: «Твій час у цьому світі добігає кінця».

Наші нові друзі, Ольг та Марн принесли на наше прохання щось на кшталт нашого квасу — мутнуватий, кислуватий напій, що непогано втамовував спрагу. Алкогольні напої для рабів у Коттополісі передбачені не були: системі потрібні були працездатні гвинтики, а не п’яні мрійники. Самі ж коти захоплювалися виключно валеріанкою, від якої впадали у свій специфічний транс.