Розділ 21. Бої без правил. 3

Глашатай знову вийшов на середину ристалища, і його голос, підсилений акустикою кам’яних склепінь, прогримів над ареною, наче вирок:

— Клім Іносвітянин, новачок! Проти нього — Гай Свистячий Кинджал, славетний переможець дванадцяти боїв!

Натовп вибухнув. Привітання Гая були такими шумними й радісними, що, здавалося, самі стіни амфітеатру здригаються від цього несамовитого реву. Мої пальці затерпли, вп’явшись у холодний оксамит дивана, за яким я стояла.

Хіба це чесно?

Хіба мають виставляти проти такого досвідченого вбивці абсолютного новачка?

Це було не просто неправильно — це було сплановане вбивство для втіхи публіки. Хоча, десь у глибині душі я розуміла: навіть якби проти Клима виставили такого ж недосвідченого бійця, як він сам, шансів у мого колишнього було б обмаль. Скільки я його знала, він і мухи не міг образити. Пацифіст до мозку кісток, миротворець, який вірив у силу слова, а не сталі. Бідний, нещасний Клим... Зараз я побачу його востаннє.

Клим повільно, наче на ешафот, пройшов на ристалище. Важка сталева решітка зі скрежетом впала за його спиною, відрізаючи будь-який шлях до відступу. На ньому була лише коротка туніка, підхоплена грубим поясом, і прості сандалії; руки й ноги залишалися повністю оголеними, виглядаючи надто вразливими під безжальним світлом. Розгублений, похмурий, він стискав у долонях два іржаві кинджали, які тримав так невміло, ніби це були чужорідні предмети. Його погляд, кинутий на натовп, був потухлим і вбитим ще до початку сутички. Це була повна, абсолютна приреченість.

— Я не хочу битися! — крикнув він хрипко, і цей крик болем віддався в моїх вухах. — Люди не мають убивати одне одного!

Натовп відповів глузливим виттям. Для котів ці слова були лише додатковою розвагою, частиною вистави і причиною для зневаги гравця ще до початку бою.

З протилежного боку на поле вийшов його суперник — кремезний, рухливий чоловік із хижим поглядом. Гай почав грати своїми кинджалами на публіку, викликаючи нову хвилю захоплених вигуків. Справжній спец: блискучі леза свистіли в повітрі, виписуючи хитромудрі фігури, наче в руках циркача. Але це не був цирк. Це була прелюдія до страти.

— Давай домовимося, — Клим раптом зробив крок вперед. Він кинув один із кинджалів на підлогу, ніби відхрещуючись від насильства, і виставив перед собою відкриту долоню. — Це неправильно!.. Розумні істоти не повинні вбивати подібних собі!.. Ми можемо разом виступити проти всього цього... — він хитнув рукою у бік заповнених трибун.

— Домовимося, — голос Гая звучав грубо, з явним презирством. — Домовимося про те, що ти, комашко, здохнеш тут і зараз, а я буду жити й пити вино після бою!

Боєць почав повільно наступати, впевнено стискаючи в кулаках свою смертоносну зброю. Єдине, що стримувало його від того, аби прикінчити суперника в одну мить — це необхідність розважати Коттополіс. Для доброї виплати йому потрібно було затягнути цей бій, дати котам насолодитися страхом жертви.

Гай зробив блискавичний неправдивий випад — і Клим злякано сахнувся в бік, ледь не впавши. Натовп знову заревів від задоволення. Ще один випад, короткий рух сталі — і мій колишній, не втримавшись на тремтячих ногах, повалився на пісок. Свистячий Кинджал не поспішав. Він дав супернику час піднятися, продовжуючи грати кинджалами перед самим його обличчям, позуючи для глядачів.

— Бийся! — гаркнув він, втрачаючи терпіння від пасивності жертви, і знову почав свій неминучий наступ.

Я заплющила очі, відчуваючи, як по щоці повзе холодна сльоза.

Де ж ти, Вороне? Якщо ти не з'явишся в наступну хвилину, рятувати вже не буде кого.