Розділ 18. Як вірус може стати другом. 5

Альдертіра ходила по ринку, де продавали людей, як звичайна жінка, що завітала на базар за картоплею та помідорами. Я вимушена була йти за її спиною, споглядаючи у шоці на реалії життя імперії. Вчена кішка придивлялася, оцінювала, навіть торгувалася. Спочатку вона обрала жінку середніх років, що спеціалізувалася на куховарстві, іншу — для підтримки чистоти в величезному білокам'яному маєтку. Потім до них приєдналися молодий чоловік, призначений на роль дворецького, та садівник поважного віку, чиї руки були порепані від багаторічної праці в оранжереях. Останньою у списку стала дівчина-водій: серед заможної котячої еліти вважалося моветоном самостійно керувати автомобілем.

— Це лише необхідний мінімум, — винувато шепнула Тіра, зустрівшись зі мною поглядом.

Я розуміюче прикрила очі, ховаючи за повіками свої почуття. Найстрашнішим було навіть не те, що людей купували, а те, як вони на це реагували. Невільники щиро раділи, що їх обрали. Вони плазували, принизливо посміхалися і схиляли голови перед новою «господинею», сподіваючись на сите життя у багатому домі. Я мимоволі задумалася: чи готове людство до тієї свободи, яку ми намагаємося йому повернути? Можливо, завтра, коли почнеться революція, вони скажуть, що з господарями-котами їм жилося спокійніше? І ми станемо ворогами через те, що позбавили їх звичного життя?

— Ось і все. Можемо повертатися, — промурчала Тіра, і обернулася, даючи знак придбаним людях рухатися за нею.

І саме в цей момент ми побачили його.

Клим, мій колишній бойфренд. Мій сьогоднішній соратник і друг.

Клим був не у звичайній вольєрі, як інші люди, де можна було бодай розім’яти ноги. Його тримали в тісній клітці, підсиленій товстими прутами, що були покриті зловісною чорною емаллю. Вигляд чоловіка, з яким я була близька на протязі трьох доволі довгих роки, розривав серце. Він сидів на брудній підлозі, опустивши голову, і нерухомо втупившись в одну точку. Весь занедбаний, обірваний і розкуйовджений, він, здавалося, взагалі не помічав навколишнього світу, занурившись у безодню власного відчаю. Навіть нас він не бачив.

Я нервово сковтнула, коли мій погляд зупинився на його шиї. На ньому був не звичайний рабський нашийник, а особливий — із гострими шипами, спрямованими всередину. Такі ж «браслети» впивалися в його зап'ястя при кожному необачному русі. Потьоки крові засихали на тілі, утворюючи химерний візерунок.

Що ж сталося? Невже Климові не вдалося зіграти роль покірного слуги? Якщо його не купить «хороша родина», попереду на нього чекають лише виснажливі рудники, де люди згорають за лічені місяці. Але хто ж його захоче придбати у такому страшному вигляді?

Зрозуміло, що операцію він провалив, і до королівських апартаментів шлях йому закритий. Але ми маємо бодай врятувати його життя!

— Тіро, ти бачиш Клима? Викупи його!  Негайно! — ледь чутно, але запекло прошипіла я, схопивши кішку за плече.

— Тихо!  Не привертай до нас уваги! — перелякано прошепотіла вона у відповідь, задкуючи до виходу.

— Ти куди? Я без нього не піду!

— Заспокойся, мила. Я б із радістю... Але я просто не маю права його купити.

— Грошей замало? Я зроблю все, що ти забажаєш! — я майже благала.

— Справа не в грошах, - Тіра зупинилася і сумно ковзнула поглядом по клітці, в якій тримали Клима. — Подивися на ці прути. Він виставлений на особливих умовах.

— Що це означає?

— Він проявив непокору, напав на охорону або когось із знаті. Тепер його доля — бої без правил, криваві видовища для аристократії. Згідно з нашими законами, жінки-кішки не мають права купувати або виставляти бійців на арену. Тільки коти-чоловіки. Такі правила.

- А якщо спробувати?

- Лізо, ніхто не продасть мені майбутнього бійця, призначеного для арени. Ми лише видамо себе із тельбухами.

Ото засада! Але ж і залишити на погибель Клима не можна.

Мій мозок гарячково шукав вихід.

— Але ж у тебе мають бути родичі! Батько, брати чи просто знайомі коти-чоловіки, які могли б зробити покупку за тебе?!

— На жаль, ні, — Тіра похитала головою. — Мій батько давно відійшов від справ і поїхав на далеку північ, забравши із собою мого єдиного брата. Я одна в цій величезній столиці. А друзі… Ніхто з них не зрозуміє, навіщо мені рятувати людину, яка вже одного разу показала свої ікла. Ніхто не піде на такий ризик.

Я знову подивилася на Клима. Його самотність у цій чорній клітці була майже відчутною на дотик. Якщо ми не витягнемо його зараз, він стане лише розвагою для натовпу, що прагне крові. Революція, про яку ми мріяли, здавалася тепер неймовірно далекою. Якщо вже красунчику Климові не вдалося розтопити крижані серця котів, то суворому Воронові тим паче це не вдасться. І це означає повний провал.

Холодний метал нашийника на моїй власній шиї здався мені важчим, ніж будь-коли.