Розділ 17. Як задумуються революції. 5

- Це неможливо... – розчаровано повторила я вслід за подругою.

— Це можливо, — заперечила Тіра, і в її погляді з’явилася холодна рішучість матері, яка піклується про своїх дітей. — Існує вірус, спеціальний код, який можна запустити в центральний комп’ютер. Він здатен запустити ланцюгову реакцію, яка змусить кристали Альма руйнуватися один за одним по всій планеті, перетворюючи їх на звичайний непотріб. Тільки от...

— Що «тільки»? — Клим подався вперед, його очі збуджено блиснули.

— Цей вірус, - почала пояснювати вчена, - був створений ще самим професором Зільбертом як свого роду «запобіжник». Гарантія того, що процес розвитку котячої цивілізації можна буде зупинити, якщо він піде небажаним шляхом. Скористатися ним професор не зміг, бо сам зник без вісти. Після таємничого зникнення професора вчені коти цей вірус намагалися знищити, але не вдалося. Щоразу, коли його атакували, код просто «перескакував» на інший комп’ютер, ховаючись серед найважливіших системних файлів. Зрештою, він опинився в головній машині тодішнього кота, який оголосив себе імператором. Там його вдалося заблокувати потужними антивірусними програмами, але знищити його можна лише разом із імператорським комп’ютером. А це технічно неможливо, адже на нього зав’язані всі системи життєзабезпечення та фінансові операції країни котів. До того ж, немає жодних гарантій, що під час спроби знищення хитрий вірус знову не знайде лазівку й не втече кудись ще. Тому прийняли рішення залишити його в спокої — він зараз ніби у в’язниці. Наразі доступу до імператорського кабінету не має ніхто, крім самого імператора, Делантарпушиса Дванадцятого, та його осяйної дружини Сормімурники Сьомої.

— Що це за такі квітчасті імена? — Клим здивовано похитав головою, ледь стримуючи усмішку.

— Пушок і Мурка, — коротко переклала я людською мовою, і Клим пирхнув.

— Ваш друг абсолютно правий. Мислили треба глобально й руйнувати систему одразу в усьому світі. Але права ускладнюється тим, що, в такому випадку, слід проникнути у саме серце столиці імперії, у Коттополіс. Я, звісно, маю доступ до багатьох секретних місць столиці, бо не раз доводилось там працювати, якщо чесно, то навіть більше, ніж у Сіамі. Я у Коттополісі маю другий дім і знайома з бомондом. Але й мені до імператорського кабінету доступу немає, на жаль, — важко зітхнула Тира. – Та й як звільнити вірус? Треба подумати...

— Климчику, — я подивилася на свого колишнього, примруживши одне око, — а ти ж у нас нібито спец із вірусів, га?

Я добре пам’ятала його хвастощі про те, як у часи буремної молодості він серйозно займався хакерством.

— Можливо, й спец. Але я — не котячий король. Запрошення на бал мені не отримати, - пожартував Клим, знизуючи плечима. - То як я маю потрапити в це «святая святих» Котячої Імперії?

— У рабському нашийнику, звісно, — у моїй голові раптом визріла абсолютно божевільна ідея.

- Що-о?! – очі мого колишнього полізли на лоб.

— Климе, це, справді, вихід! Ти маєш прийти до столиці й добровільно здатися. Скажеш, що довго блукав лісами, натерпівся поневірянь і нарешті зрозумів, хто в цьому світі справжній господар. Збрешеш, що хочеш служити котам вірою та правдою. Ти повинен стати найкращим домашнім звірком в історії: найпривабливішим, наймилішим, найлагіднішим. Ти маєш бути настільки чарівним, щоб тебе захотів придбати сам імператор або імператриця.

— Ти це серйозно, Ліз? — Клим помітно зблід, його дихання стало уривчастим. — Ти забула про ймовірність, що мене просто відправлять на рудники? Або... каструють?!

Тира задумливо похитала головою, розглядаючи Клима як цінний ресурс:

— Ліза висловила цікаву ідею, яка здається божевільною, але може вигоріти. Якщо ти здасися сам — це буде сприйнято як акт доброї волі, прекрасний приклад для решти людей. Мовляв, навіть прибулець з іншого світу визнав, що служити котам — це найкраща доля. Тебе обов’язково візьмуть в хорошу, заможну родину. Супроводжуючи господаря чи господарку, ти рано чи пізно потрапиш на очі королівському подружжю. Дуже ймовірно, що їм захочеться мати такого екзотичного вихідця з іншого виміру — це ж так престижно! А дарувати правителям те, що їм сподобалося, у котячому суспільстві — правило хорошого тону. Стань найкращим — і це відкриє тобі двері до королівського кабінету.

Клим приречено заплющив очі. Це означало лише одне: він здався під вагою аргументів і прийняв свою нову роль. Йому надто не вистачало рідного світу, щоб не ризикнути заради повернення.