Розділ 17. Як задумуються революції. 4

І тут заговорила Тіра, її голос звучав спокійно, але в ньому відчувалася впевненість професіонала, що звик керувати складними процесами:

— Я — не зовсім вигнанка, як назвала мене Ліза. Я сама залишила Сіам заради синів. Якщо я повернуся — це нікого не здивує і, гадаю, навіть зайвих запитань не викличе. Усі вирішать, що я просто піддалася тимчасовій слабкості, а потім одумалась і збагнула, що не зможу вижити поза межами цивілізації. У мене в Сіамі залишився великий будинок і посада в Центральному інституті Сіама, тож маю, як носій титулу Головної вченої, доступ до всіх, навіть закритих для інших, об'єктів. Потрібно лише пробратися до кабінету центрального управління і відключити головний кристал Альма за допомогою комп'ютера.

— Яким чином ви працюєте з комп'ютерами? — не втрималась я від запитання, уявивши котячі лапи на клавіатурі.

— За допомогою людських рук. А як інакше? — Тіра глянула на свої витончені лапки. — У котів немає інших рук, окрім людських. Тому зі мною піде Ліза — як моя... раба та асистентка.

— Ні! — твердо, наче відрізав, вигукнув Ворон. Його обличчя вмить спохмурніло, а рука мимоволі стиснула приклад рушниці.

— Так, — ще твердіше промовила я, дивлячись йому прямо в очі.

— Це надзвичайно небезпечно! Я тебе не відпущу, мишеня! — Ворон зробив крок до мене, наче намагаючись фізично загородити шлях до Сіаму.

— Ти мені не господар, щоб відпускати чи не відпускати, — я відчула, як усередині закипає злість. — Я — вільна жінка, я сама здатна оцінити ризики й сама вирішую, чи готова до можливих небезпек. Я готова, Вороне. І я піду з Тірою, бо це наш єдиний реальний шанс.

— Ти точно з іншого світу! — Ворон у розпачі сплеснув руками. — З тобою неможливо сперечатися! Але ж ти — жінка! Чоловіки повинні захищати своїх жінок!

Оте «своїх» медом лягло на моє пошарпане серце.

— Саме так! І ви повинні давати своїм жінкам більше свободи, щоб самим не перетворитися на подобу цивілізації котів, які прагнуть тримати у покорі абсолютно всіх.

— Я просто мав на увазі, що жінки — це майбутні матері, і їм не варто так ризикувати собою, — спробував виправдатися Ворон, хоча його голос уже не звучав так впевнено.

— Стати вічною матір'ю в розпліднику і навіть не знати, де мої діти... точніше, знати, що вони в рабстві — я не збираюся. А стати щасливою матір'ю і виховувати своїх малюків — це мені не світить, якщо ми не виконаємо те, що задумали. Тож я йду. Крапка.

Він, явно, шукав шляхи, як мені заперечити, але так, щоб не образити та не розгнівити ще дужче.

- Шановна Альдертіра, - обернувся він до кішечки, що, схиливши набік голову, з цікавістю прислухалася до нашої словесної перепалки. – А чи не поясните ви, чому, якщо ваших дітей вигнали з міста Сіам, ви не переїхали з ними до Коттополісу, в якому, наскільки мені відомо, надають місце усім породам.

І справді, чому?

- Усім чистим породам, - виправила генерала Тіра. – Так, у столиці можуть жити представники будь-якої породи без вийнятку, бо це столиця, де селяться політики, що представляють інтереси різних міст, торговці, вчені. Але навіть у столиці немає місця для нечистокровних. Змішування порід дуже засуджується в Імперії Котів. Але це стосується лише кошенят без родоводу, хоча вони ні в чому не винні. Винна я, але мені не нагадають мій гріх, якщо я повернуся до суспільства і продовжу звичне життя.

- От, все стало ясно, - кивнула я. – Отже, Тіра повертається до Сіаму, а я разом із нею.

Ворон був явно незадоволений моїм рішенням, його щелепи видавалися міцно стиснутими, але він взяв себе в руки й промовчав, розуміючи, що переконати мене не вдасться.

Але тут у розмову втрутився Клим, який до цього мовчки аналізував ситуацію:

— Просто вимкнути кристал в одному місті — це не вихід. Знайдеться хтось, хто увімкне його заново за лічені хвилини. До того ж, щойно Сіам «згасне», інші міста негайно відправлять свої каральні армії проти повстанців. Ми маємо діяти не в локальному масштабі, а в масштабі усієї імперії. Ми повинні знайти спосіб знищити або деактивувати кристали Альма одночасно по всій планеті. Інакше наші дії ні до чого не призведуть, а лише загублять нас усіх.

Боляче стислося серце. Він правий. Ми нічого не вдіємо, спричинивши революцію в одному лише місці. Але ми не маємо змоги вимкнути кристали одночасно в усіх містах імперії.

— Це неможливо... — розгублено пробурмотіла Соні, ніби озвучуючи мої думки і ще сильніше пригортаючись до Клима.