Розділ 17. Як задумуються революції. 3

Ворон повірив мені миттєво. Він різко опустив дуло рушниці, а іншою рукою поривчасто притиснув мене до своїх грудей. Я відчула, як швидко калатає його серце крізь цупку тканину куртки.

— Я боявся, що втратив тебе назавжди, єнотику… — видихнув він мені у волосся. — Як же ти так зі мною? Я ледь не збожеволів від невідомості.

— Ну… пробач… — пробурмотіла я, затиснута в його обіймах. — Я зовсім не хотіла губитися, так уже вийшло. І, знаєш, дуже навіть добре вийшло! Навіть краще, ніж я могла сподіватися.

Ворон трохи відсторонився, зазираючи мені в очі, але все ще притримуючи за плечі.

— Що це за коти? Я вже був певен, що вони захопили тебе в полон і тягнуть до темниці…

— Ні, вони за нас! — швидко заговорила я. — Вони допоможуть нам відключити кристали Альма, Вороне! Це наш шанс. Тільки обіцяй, що не чіпатимеш їх!

— Добре, бурундучку, — чоловік нарешті ледь помітно всміхнувся, хоча в очах все ще трималася тривога.

— Але чому тепер бурундучок?! — обурилася я, намагаючись вивільнитися.

— Бо блукаєш лісом, сама не знаючи куди, і збираєш на свою голову всі можливі пригоди.

Ворон покликав чоловіків, які супроводжували його, і наказав їм негайно знайти інші пошукові групи та повідомити, що Ліза знайшлася і можна повертатися до поселення. Потім він знову обернувся до мене, вже більш спокійний:

— Ну, то де твої нові друзі, білченятко? Клич їх, я не стрілятиму. Даю слово генерала.

- І супутникам накажи не шкодити моїм друзям!

- Усі почули? – обернувся Ворон до групи підтримки.

Мені навіть не довелось подавати голос. Три тіні, одна за одною, безшумно зісковзнули з дерев — вочевидь, вони чудово чули кожне наше слово, сидячи в засідці. Альдертіра з неабиякою цікавістю вставилася на людей, вивчаючи їх немов нові експонати в лабораторії. Кошенята ж, Дарик і Лапик, трималися трохи осторонь, про всяк випадок вигинаючи спини та демонструючи  гострі ікла в світлі факелів.

Вираз облич людей не берусь і описувати. Коти, споконвічні вороги диких, стояли зараз навпроти і ворогами на диво не здавалися. Втім, я відмітила ступень довіри Ворона, який прийняв мої твердження без пояснень. Але люди залишалися напруженими та настороженими, а Соні коротко схлинула в обіймах Клима.

— Не думала я й не гадала, що одного дня мені доведеться співпрацювати з людьми… — муркотливий голос Тири прозвучав несподівано чітко в нічній тиші. — Але в житті буває багато непередбачуваного. Я — Альдертіра Четверта, а це мої улюблені сини, — кішка кивнула в бік чорних близнюків, — Кортілапіс Другий та Мормідарус П’ятий. І ми готові допомогти вам провернути революцію в Землянії, щоб скинути панування котячої раси на користь людської.

— Лапик і Дарик, — тихо виправив матір один із котячих підлітків. Зараз, у мерехтливому світлі смолоскипів, вони були настільки схожі, що я остаточно втратила здатність їх розрізняти.

— Революцію? — здивовано перепитав генерал вільного народу. Здавалося, він навіть на мить забув, як дихати. — Так далеко навіть у польотах фантазії я не забирався.

Звісно, куди там про революції мислити, коли маєш на меті просто вижити і допомогти вижити братерству.

Втім, той, хто витіснив з моєї голови інших чоловіків, хоч, вірогідно, й не сприйняв слова Тіри всерйоз, але поважно нахилив голову, висловлюючи повагу до вченої кішки:

— Радий знайомству. Я — Ворон. А це Клим і Соні, - вказав рукою на мою подругу та на мого колишнього, які стояли найближче. - Лізо, ти що, встигла затіяти переворот, поки ми збивали ноги, розшукуючи тебе по хащах?

У голосі генерала прозвучала певна іронія.

— А чому б і ні? — я вперто підняла підборіддя. — Це єдиний гідний шлях. Він допоможе людству повернути своє колишнє становище, Тірі із синами — повернутися з вигнання до нормального життя, а нам із Климом — нарешті потрапити додому.

Почувши ці слова, Соні коротко зойкнула і запитально, з невимовним болем у погляді, підняла очі на Клима. Наобіцяв він їй уже, напевно, повні короби солодких казок. Але я ж добре знала Клима: він у чужому світі не залишиться. При першій же нагоді, як тільки відкриється брама, він чкурне на Землю, не озираючись.

- І як це може допомогти нашому поверненню на батьківщину? – голос Клима здригнувся від напруги.

- Ви з Лізою матимете змогу спокійно оселитися коло порталу до вашого світу, який є незмінним, і очікувати, коли він знов відкриється. Але задля цього ми маємо змінити владу котів на владу людства.

— Хм… — Ворон задумливо потер пальцем підборіддя, дивлячись на Альдертіру. — Поки що я не бачу реальних шляхів для здійснення такої масштабної революції…