Розділ 14. Про грабіжників, рятівників і абсолютно вільних. 4

Питання, звісно, було цікавим... Чи буде Соні щасливою з моїм колишнім? Я подивилася на те, як сонце відблискує на рейках, і зітхнула.

— Не знаю. Іноді те, що погано для однієї жінки, стає справжнім порятунком для іншої. Та й чоловік може ставитися до різних жінок зовсім по-різному. Клим зараз інший, зовсім не такий, яким був у нашому рідному світі. Тут він став уважнішим, турботливішим. Навіть сміливість проявляє, коли справа стосується Соні. Можливо, йому просто не потрібна сильна жінка поруч. Можливо, йому потрібна саме така — слабка, тендітна, яку хочеться опікати та захищати від усього світу.

— Ну, я б цю дівчину слабкою не назвав, — заперечив Ворон, схрестивши руки на грудях. — Вв'язатися за групою, проробити самотужки такий небезпечний шлях, а потім ще й застрибнути на паровоз, намагаючись зупинити озброєного чоловіка... Це характер.

— Це дурний вчинок, — відрізала я. У цей момент я побачила, як до нас підходять Соні та Клим. Він тримав її за руку — ніжно, але так міцно, ніби боявся, що вона знову кудись зникне. —  Соні! І навіщо ти це зробила, дурненька? — я притягнула подругу до себе й міцно обійняла.

— Ти ж сама казала, що не можна, аби хтось дізнався про вільних та наше сховище, — прошепотіла вона мені в плече.

— І ти думала самотужки зупинити кремезного машиніста?

— Зупинила б, якби в нього не було ножа, — Соні ображено надула губки, і в її очах зблиснула та сама впертість, яку я раніше не помічала.

— А за нами навіщо пішла? Ми ж обговорювали цю операцію, і ти навіть словом не прохопилася, що хочеш приєднатися!

— Мене б однаково не взяли. Я ж чула, як ти вмовляла Ворона. Він погодився тільки тому, що не міг тобі відмовити.

Я кинула на генерала зацікавлений, трохи здивований погляд.

— Це тому, що я така страшна в гніві? — поцікавилась абсолютно серйозно.

— Це тому, що ти йому подобаєшся, — видала подруга.

— Соні! — в один голос вигукнули ми з Вороном з докором.

Я жартома замахнулася, щоб дати подрузі дружнього поштовху, але вона спритно ухилилася і знову опинилась в обіймах Клима. А Ворон м'яко, але рішуче перехопив мою руку, зупиняючи від «рукоприкладства».

— Так ми не договорили, єнотику.

— Чому це я тепер «єнотик»? — я спробувала вивільнити руку, але він не пускав.

— Бо страшна в гніві, — він засміявся, і в його очах заграли бісики.

Обіцяний Соні тумак дістався генералу — я легко стукнула його в плече, але він навіть не здригнувся. Навпаки, його погляд став серйознішим, проникливішим.

— Отже, ти тепер теж абсолютно вільна?

— Абсолютно вільна, — погодилась я, вже розуміючи, куди клонить цей суворий чоловік.

— Тоді вважаю за собою право почати залицятися до тебе.

Ось так. Просто поставив перед фактом. Моєї згоди ніхто навіть не запитав, наче це було так само природно, як схід сонця над цим диким світом.

Та і нехай. Здається, я зовсім не проти.