Розділ 10. Про диких, котрі зовсім і не дикі. 5

Щось тихо клацнуло - і монітор ожив. Зображення було дещо зернистим, але то дрібниці. На нас дивився з екрану літній чоловік у блакитному халаті. На голові у нього був закріплений дивний пристрій, що нагадував суцільні захисні окуляри. Його обличчя було худорлявим, аж до виснаження, а руки він нервово ховав у глибоких кишенях, ніби намагаючись приховати тремтіння пальців. У його очах, що дивилися крізь скло, оселилися віковічна втома, вселенський біль і невимовна туга за тим, що він втратив назавжди.

— Це я винен у всіх бідах, що спіткали людство, — видихнув старий, важко вмощуючись у крісло, яке скрипіло під його вагою. — Я не встиг, не зумів виправити власні помилки, і відчуваю, що мої дні добігають кінця. Тепер я маю покаятися перед моїми нащадками та всіма жителями нашого світу, поки пам’ять ще не згасла остаточно… Ви мусите знати правду. Людина була вінцем творіння природи. Ми були вільними, ми творили, ми літали до зірок. А коти… коти були нашими улюбленцями, лагідними, грайливими створіннями, крихітними, набагато меншими за нас, які муркотіли на колінах і ніколи не прагнули влади.

Все почалося з амбітної мети: я розробляв універсальний перекладач. Наш світ був велетенським, розмаїтим, багатонаціональним. Хоча перекладачі між мовами вже існували, я мріяв про пристрій, що охоплював би всі діалекти одночасно. Десять років виснажливої праці — і прототип був готовий! Перше випробування я проводив вдома, налаштовуючи систему на фоновий запис усіх звуків. Раптом, серед тиші, я почув:

— Ну ти й нудний! Краще б уже приніс мені сосисок!

Цих слів не було в базі даних. Але на кріслі розвалився мій сіамський кіт Вусатик. Він щойно звично нявкнув, а тепер ліниво мружився, позираючи на мене, свого господаря.

— Це ти сказав? — я підскочив, ледь не впустивши прилад.

Звісно, я не міг повірити в те, що почув. Це ж нереально!

— Ще й тупий, — нявкнув кіт, демонстративно відвертаючись.

Це був тріумф! Мій перекладач розпізнавав не лише людську мову, а й нявкання котячих. Це був переворот. Виробництво запустили миттєво, і технологія незабаром стала доступною кожному. Господарі шаленіли від щастя, нарешті розуміючи, чого прагнуть їхні пухнасті друзі:

— Почеши за вушком!

— Погладь животик!

— Мені потрібна нова подушка!

— Хочу їсти! Більше сосисок!

Скільки було радості в тому, щоб ублажати цих маленьких істот! Я ж, захоплений успіхом, почав вивчати інтелект котів серйозніше, адже тепер переді мною відкрилися безмежні горизонти. Невдовзі я виявив, що кристал Альма, який працював у серці перекладача, несподівано стимулює нейронні зв’язки котячих. Але в приладах кристали були мізерними. Тоді я використав більший зразок, діаметром у десять сантиметрів. Під його впливом Вусатик не просто почав міркувати, як філософ, він почав фізично рости! Через місяць мій колишній улюбленець уже ледь вміщався у кріслі й вів зі мною складні дискусії про природу буття. Це здавалося справжнім дивом!

І саме тоді ми припустилися фатальної помилки: вирішили встановити великі кристали Альма в усіх містах. Під дією випромінювання коти почали розвиватися і вдосконалюватися з катастрофічною швидкістю. Це породило нову хвилю божевільного обожнення: з’явилися телеканали, фільми, ресторани, магазини та навіть клуби для котів. Люди робили все, щоб догодити «розумним друзям».

А далі… Далі ніхто навіть не зрозумів, як миттєво вони перехопили ініціативу, ресурси, контроль над інформацією і звели людство до рівня своїх слуг. Ми самі добровільно вдягли на себе ошийники, вважаючи це вищою формою любові. Це стало кінцем людської цивілізації.