Розділ 1. До чого призводять різні погляди на життя.

Світанок був не просто гарним — він був приголомшливим. Небо над обрієм розквітало відтінками стиглого персика та золота, розганяючи залишки нічної синяви. Ми з Климом вибралися з намету, що самотньо й похмуро зеленів на самій верхівці пагорба, аби на власні очі побачити цю сонячну феєрію. Повітря було кришталево чистим, прохолодним і пахло вологою землею та дикими травами.

Як же хороше!..

Здається, саме сьогодні Вальпургієва ніч, містичний день весни, коли грані між світами стають тонкими... Не знаю, чи так це, та природа просто неймовірна! Тепло на диво, немов влітку, тихо, спокійно. Ані листичок не колихнеться. Просто казка!

Тільки хіба ж Клим дасть насолодитися моментом? Не встигла я затамувати подих від краси, як загребущі руки вже залізли під широку футболку, в якій я спала. Його пальці були гарячими на моїй шкірі, що вкрилася сиротами від ранкової свіжості, а губи почали наполегливо ловити мій рот.

— Клим! Стій, Клим! Дай природою помилуватися! — пробурмотіла я, намагаючись відсторонитися.

— Милуйся, сонечко, це аж ніяк не заважає плотським насолодам, — хрипко відповів він прямо мені у вухо, обпікаючи подихом.

Попри те, що я вигнулася, намагаючись уникнути недоречних у даний момент пестощів, чоловік таки дотягнувся до мого обличчя і почав активно цілувати. Клим — мій колега по роботі і за сумісництвом мій хлопець ось уже три роки. І він, безперечно, непоганий. Але ж треба знати міру! А то увечорі — було, вночі — було двічі… Дай же хоч передихнути!

Мені хотілося вдихати цей спокій, слухати, як прокидаються птахи у долині, а не відчувати себе об’єктом нескінченного полювання.

А взагалі-то, якщо хочеш, щоб «абонент був завжди доступний» — одружуйся! Бо це життя в гуртожитку мені вже поперек горла стоїть. Гаразд, поки вчилася, це було виправдано. До того ж добрий декан взяв мене секретарем підробляти після занять, що дало можливість відучитися на стаціонарі й пізнати всі радощі студентського життя. На той час жити поруч з університетом в студентському гуртожитку, мені, як сироті, було дуже навіть зручно.

Але зараз, після отримання диплома, я залишилася працювати секретаркою в університеті лише через можливість продовжувати жити в гуртожитку. Бо з якої такої зарплати молодому фахівцю можна знімати квартиру, бодай крихітну і на самій околиці? А у Клима своя двокімнатна, що дісталася від дідуся. Три роки зустрічей — це вже той термін, коли логічно було б з’їхати разом, хіба ні?

Я-то наївно думала, що він запросив мене на природу, аби нарешті зробити пропозицію. Не обов’язково заміж — хоча б просто жити разом. А виявляється, він тягнув мене в гори заради сексу без кордонів?

Від цієї думки в грудях запекло від образи.

— Дивись, як гарно! — Я спробувала переключити його увагу, вказуючи вниз. - І дивно...

А там, біля підніжжя пагорба стелився густий молочний туман. Він був настільки щільним, що здавався живим, фантастичним звіром, який повільно дихав і спостерігав за навколишнім світом. Від нього віяло не просто холодом, а якимось дивним солодкуватим ароматом, схожим на запах невідомих квітів та вологої низини, що манило і обіцяло казку.

— Тільки не заходьте в туман, якщо не хочете загубитися в інших світах! — утробним голосом проголосив Клим, імітуючи кіношного лиходія, і одразу повернувся до звичного тону: — Сонечко, не опирайся, будь ласка, бо я тебе хочу…

І знову поліз цілуватися.

Та скільки ж можна?! Всередині мене піднялася справжня хвиля протесту, що витіснила і романтику світанку, і залишки терпіння.

— Клим! Ми з тобою три роки разом! Ти розумієш? — я впиралася руками в його груди, відчуваючи серцебиття під тонкою тканиною його майки.

— Ммм… То й що? Це ж чудово! — він спробував вхопити мене за талію.

— Чи не час підняти наші стосунки на новий рівень? — майже вигукнула я.

— Ми і так зараз на кілька кілометрів над рівнем моря… — віджартувався він, абсолютно не відчуваючи мого розпачу.

— Клим, я серйозно!

— Мала… Сонечко… Лізо… — його рука під футболкою рушила впевнено далі, ігноруючи мій настрій і зовсім не зважаючи на мої слова.

Він, що, нічого не розуміє? Чи вдає, що нічого не розуміє?

Це стало останньою краплею. Спалах гніву засліпив мене. Я з силою, якої сама від себе не очікувала, відштовхнула цього нахабу.

— Та відчепися ти! — крикнула, вкладаючи в поштовх усю свою образу за невиправдані очікування.

Коли не розумієш моїх натяків, то я... то я...

Мабуть, я переборщила. Трава під ногами була слизькою від ранкової роси. Клим не втримався на ногах і почав завалюватися назад. Але замість того, щоб просто впасти, він інстинктивно продовжував чіплятися за мене. Рівновагу було втрачено миттєво. Світ перекинувся: небо, трава, сонце — все змішалося в шаленому калейдоскопі.

Ми разом покотилися вниз по крутому схилу. Колюча трава шмагала по обличчю, земля вдаряла в боки, а в вухах свистів вітер, поки ми стрімко летіли прямо в ту густу білу безодню, що чекала внизу. Туман поглинув нас м’яко, наче вата, миттєво приглушивши всі звуки.

Коли падіння нарешті припинилося, я якийсь час просто лежала, намагаючись зрозуміти, де верх, а де низ. Голова гуділа, наче всередині оселився рій розлючених бджіл. Повільно, тримаючись за забиту маківку, я спробувала підвестися на коліна.