Розділ 1. До чого призводять різні погляди на життя.

Світанок був не просто гарним — він був приголомшливим. Небо над обрієм розквітало відтінками стиглого персика та золота, розганяючи залишки нічної синяви. Ми з Климом вибралися з намету, що самотньо й похмуро зеленів на самій верхівці пагорба, аби на власні очі побачити цю сонячну феєрію. Повітря було кришталево чистим, прохолодним і пахло вологою землею та дикими травами.

Як же хороше!..

Тільки хіба ж Клим дасть насолодитися моментом? Не встигла я затамувати подих від краси, як загребущі руки вже залізли під широку футболку, в якій я спала. Його пальці були гарячими на моїй шкірі, що вкрилася сиротами від ранкової свіжості, а губи почали наполегливо ловити мій рот.

— Клим! Стій, Клим! Дай природою помилуватися! — пробурмотіла я, намагаючись відсторонитися.

— Милуйся, сонечко, це аж ніяк не заважає плотським насолодам, — хрипко відповів він прямо мені у вухо, обпікаючи подихом.

Попри те, що я вигнулася, намагаючись уникнути недоречних у даний момент пестощів, чоловік таки дотягнувся до мого обличчя і почав активно цілувати. Клим — мій колега по роботі і за сумісництвом мій хлопець ось уже три роки. І він, безперечно, непоганий. Але ж треба знати міру! А то увечорі — було, вночі — було двічі… Дай же хоч передихнути!

Мені хотілося вдихати цей спокій, слухати, як прокидаються птахи у долині, а не відчувати себе об’єктом нескінченного полювання.

А взагалі-то, якщо хочеш, щоб «абонент був завжди доступний» — одружуйся! Бо це життя в гуртожитку мені вже поперек горла стоїть. Гаразд, поки вчилася, це було виправдано. До того ж добрий декан взяв мене секретарем підробляти після занять, що дало можливість відучитися на стаціонарі й пізнати всі радощі студентського життя. На той час жити поруч з університетом в студентському гуртожитку, мені, як сироті, було дуже навіть зручно.

Але зараз, після отримання диплома, я залишилася працювати секретаркою в університеті лише через можливість продовжувати жити в гуртожитку. Бо з якої такої зарплати молодому фахівцю можна знімати квартиру, бодай крихітну і на самій околиці? А у Клима своя двокімнатна, що дісталася від дідуся. Три роки зустрічей — це вже той термін, коли логічно було б з’їхати разом, хіба ні?

Я-то наївно думала, що він запросив мене на природу, аби нарешті зробити пропозицію. Не обов’язково заміж — хоча б просто жити разом. А виявляється, він тягнув мене в гори заради сексу без кордонів?

Від цієї думки в грудях запекло від образи.

— Дивись, як дивно! — Я спробувала переключити його увагу, вказуючи вниз.

А там, біля підніжжя пагорба стелився густий молочний туман. Він був настільки щільним, що здавався живим, фантастичним звіром, який повільно дихав і спостерігав за навколишнім світом. Від нього віяло не просто холодом, а якимось дивним солодкуватим ароматом, схожим на запах невідомих квітів та вологої низини, що манило і обіцяло казку.

— Тільки не заходьте в туман, якщо не хочете загубитися в інших світах! — утробним голосом проголосив Клим, імітуючи кіношного лиходія, і одразу повернувся до звичного тону: — Сонечко, не опирайся, будь ласка, бо я тебе хочу…

І знову поліз цілуватися.

Та скільки ж можна?! Всередині мене піднялася справжня хвиля протесту, що витіснила і романтику світанку, і залишки терпіння.

— Клим! Ми з тобою три роки разом! Ти розумієш? — я впиралася руками в його груди, відчуваючи серцебиття під тонкою тканиною його майки.

— Ммм… То й що? Це ж чудово! — він спробував вхопити мене за талію.

— Чи не час підняти наші стосунки на новий рівень? — майже вигукнула я.

— Ми і так зараз на кілька кілометрів над рівнем моря… — віджартувався він, абсолютно не відчуваючи мого розпачу.

— Клим, я серйозно!

— Мала… Сонечко… Лізо… — його рука під футболкою рушила впевнено далі, ігноруючи мій настрій і зовсім не зважаючи на мої слова.

Він, що, нічого не розуміє? Чи вдає, що нічого не розуміє?

Це стало останньою краплею. Спалах гніву засліпив мене. Я з силою, якої сама від себе не очікувала, відштовхнула цього нахабу.

— Та відчепися ти! — крикнула, вкладаючи в поштовх усю свою образу за невиправдані очікування.

Коли не розумієш моїх натяків, то я... то я...

Мабуть, я переборщила. Трава під ногами була слизькою від ранкової роси. Клим не втримався на ногах і почав завалюватися назад. Але замість того, щоб просто впасти, він інстинктивно продовжував чіплятися за мене. Рівновагу було втрачено миттєво. Світ перекинувся: небо, трава, сонце — все змішалося в шаленому калейдоскопі.

Ми разом покотилися вниз по крутому схилу. Колюча трава шмагала по обличчю, земля вдаряла в боки, а в вухах свистів вітер, поки ми стрімко летіли прямо в ту густу білу безодню, що чекала внизу. Туман поглинув нас м’яко, наче вата, миттєво приглушивши всі звуки.

Коли падіння нарешті припинилося, я якийсь час просто лежала, намагаючись зрозуміти, де верх, а де низ. Голова гуділа, наче всередині оселився рій розлючених бджіл. Повільно, тримаючись за забиту маківку, я спробувала підвестися на коліна.

Нарешті мені це вдалося. В очах ще туманилось, але поступово розвиднялося. Я покліпала очима і завмерла, шокована.