Я поїду з тобою!

Мені подобалося як Микита водить авто. Воно було напрочуд слухняним в його міцних руках. Звісно швидкісного режиму ніхто не дотримувався. І ми летіли по місту під гучну музику. Тоді такі часи були, багато хто літав. Можна було тусити до ранку за будь-які гроші, аби організм витримав. Ніяких обмежень по часу і віку.

Під'їхавши до мого під'їзду, чоловік знову мене здивував. Не намагався напроситися додому, не ліз з поцілунками. Микита вибачився, що так вийшло з побаченням. Брат його товариша одружився і той попросив його розвести весільних гостей. Ще залишилося раз з'їздити. І…ми ж можемо зустрітися наступним разом.

Я не знаю чому, але мені тоді здалося, що той наступний раз може не відбутися. Не з моїм щастям! Тому я дивлячись в сірі чоловікові очі твердо відказала:

- Я поїду з тобою!

Звісно він був здивований і трохи розгубився, адже я займу місце якогось пасажира. Але мене в той момент було важко зрушити.

Ми поїхали разом. Я вже не дуже пам'ятаю, де було те весілля, але коли ми прибули на місце, до авто зазирнув веселий молодий чоловік і привітався. Це і був той товариш.

Микита, не довго думаючи, мене представив:

- Знайомся, це моя дівчина - Аля.

Тут в осад випала вже я.

Потім Микита наодинці запитав:

- Нічого, що я так сказав? 

Звісно, нічого, мені було приємно.

Ми закупилися продуктами в нічному супермаркеті за його рахунок і поїхали до мене. Добряче хотілось їсти. Ми говорили, їли, пили вино, знову говорили про все на світі і засиділися майже до світанку. Я навіть співала тоді романси і розповіла, як подумала, що Микиті тридцять чотири роки і він одружений. На що мені зразу ж в руки чоловік дав свій паспорт. "Лісовський", яке красиве прізвище. Звісно ж ніякої дружини і тим паче дітей там не було, а років  йому лише двадцять вісім. Ще й водолій, як і я. 

А потім ми попрощалися, як добрі друзі. І він обіцяв зателефонувати.

Зрозуміло, що тільки дружби нам би було замало. Ми обоє були дорослими, досвідченими в коханні людьми і тоді хотіли поцілунків, але кожен боявся здатися розпусним.

Ми досить скромно себе поводили декілька побачень, а потім нас закрутив вир пристрасті. Десь ділася Рітка. Зникла за обрій, що більше я її і не бачила. Світ зімкнувся навколо мене і Микити. Зустрічалися майже щодня і щоразу мені вручався пакет найапетитніших мандарин і троянди. Чоловік не ховав мене від рідних і друзів. З першого ж дня увійшов у моє життя своєю твердою ходою. Заставив кинути палити і нормально харчуватися. 

Він знав мою історію і розумів, що покохати його так, як він мене, я не зможу. При наймні не відразу

Микита мені освідчився в Новорічну ніч, через декілька днів після нашого знайомства  

Це був той парубок з мого новорічного сну дев'ятирічної давнини. В шафі у його батьків висіла та сама куртка, яку він носив у ті часи, коли я ворожила, йому тоді було дев'ятнадцять. Він прийшов з армії, і якраз старша сестра пошила йому ту куртку. Ми познайомилися на тому місці, на якому я до того ні разу не бувала. Будинок в якому він жив - потребував ремонту, а Микитина кімната була пофарбована у блакитний колір. Він дійсно був женихом з іншого берега і мав ортодонтичні проблеми з зубами, але це не псувало його. Разом з ним я отримала люблячих батьків і двох старших сестер. 

Ми сімнадцять років разом і в нас троє чудових діток. З моменту нашої першої зустрічі багато чого змінилося. Як і в кожній сім'ї у нас бували свої темні та світлі часи, життєві радощі, перешкоди, затишшя та бурі, і ті, що "хотіли допомогти нам жити". Ми все долали, взявшись за руки та інколи зціпивши зуби. Мені прийшлося морально "вмерти і переродитися". Скласти заново неправильно зрощенні кістки моєї понівеченої душі і по іншому подивитися на цей світ.  Витягти десь з закинутих печер себе справжню, полюбити себе, полюбити тих, хто любить мене і розправити крила.

Сьогодні син приніс мені пакет мандарин. Вибирав найкращі, як його татко. 

Скоро Новий рік і я знаю, яке загадаю бажання!" Я вже його загадала!

***
Інколи я думала, щоб було б, якби ми зустрілися раніше. Скільки часу б зекономили. На що мій третій і єдиний коханий чоловік мудро зауважив. "Тобі треба було через це все пройти, щоб повірити у справжнє кохання! Адже я закохався в тебе з першого погляду, коли ти ще стояла на узбіччі у своєму червоному пальто, а той хлопець махав мені, щоб я зупинився. Я тоді їхав і все думав, як з тобою познайомитися! А наступного дня шукав привід тобі зателефонувати. Мені не треба було чекати до Нового року, щоб зрозуміти, що ти моя єдина, кохана і неповторна! Моя назавжди Алевтина!