Старе кохання не ржавіє?

До другого шлюбу у мене були стосунки з одним молодим чоловіком. Мені здавалося, що Діма мій ідеал. Я зі шкури лізла, щоб бути у всьому кращою для нього. Але ми по дурному розбіглися.

До мене в гості з іншого міста приїхав друг юності. А мій коханий не захотів нічого слухати, шалено приревнував і ми посварилися. Взяв ще мамі своїй про це розказав, за що вона мене обізвала повією.

Потім ми все ж таки помирилися, але він був все одно прохолодний зі мною. Я вже потім дізналася, що його познайомили з іншою дівчиною, тому він знайшов найменший привід, щоб розірвати наші стосунки.

І от майже через чотири роки, за пару місяців до Нового року, ми зустрілися знову. Мені здавалося, що наші почуття спалахнули з новою силою. Все було просто чудово. Діма запропонував мені одружитися і я була неймовірно щаслива. Аж поки не познайомила його зі своєю подругою Ріткою. Згодом я дізналася про всю цю неприглядну сторію. Чи то вона захопилася ним, чи просто з розрахунку, бо гарний, з квартирою, вміє заробляти гроші, ще й руки золоті, але вона його причарувала. Як він мені розказував через багато років потому, вона запросила його на чай, а потім буквально витягла на себе, а йому зірвало дах. Незабаром вони одружилися, в той же рік у них народилася донька. Звісно, Рітка зраджувала йому, але він прощав скільки міг, поки не розлучилися.

Я дивилася на своє бувше кохання через призму років і думала: "Як же добре, що наші шляхи розійшлися. Адже цей чоловік ніколи мене кохав і ніколи не зробив би щасливою".

Але я відійшла від теми, тоді у 2006 році, я не знала про підступні плани своєї подруги. Я просто інтуїтивно відчула прохолоду. І розцінила це як те, що мій наречений поквапився з пропозицією і його почуття недостатньо міцні для такого кроку.

Він прийшов до мене тоді востаннє. Коли розмова не клеїлася, я запитала його в лоб:

- Що, Дімо? Немає кохання?

Він недолуго вибачався, що так вийшло.

А я ледве стримуючи гіркі сльози, просто вказала йому на двері:

- Йди! Йди назавжди!

Діма з полегшенням одягнув куртку, взув черевики і вже в дверях попрохав не казати нікому "який він козел".

Клацнув замок вхідних дверей.

Я сповзла на підлогу і плакала так як ніколи. Моє серце було не просто розбите, воно перетворилося у фарш.

А на ранок я пішла до церкви. Не знаю чому пішла, але краще до церкви, чим зробити щось із собою.

Я просила в Бога змилуватися, і послати мені чоловіка, який би по справжньому кохав мене і не зраджував ніколи. Для якого б я була цілим всесвітом і все, що відбувається зі мною чи в мені його хвилювало, і ще... мені хотілося дітей.