1999-2005 роки

Розпрощавшись зі школою після дев'ятого класу, а більше з гнітючою атмосферою, я вступила до технікуму. Там в мене з'явилися друзі, нові знайомства і стипендія.

О так! Я могла потай від матері купити собі хоч якийсь нормальний одяг і розбавити ним балахони "на виріст". Нехай несміливо, але на мене почали задивлятися хлопці. Було перше студентське кохання і перший поцілунок. А також і зради, і розчарування. Час плинув. Я вже і на роботу пішла, а тривалі стосунки не складалися. Або я не хотіла, або мене не хотіли, або по-дурному розбігалися.

У майже дев'ятнадцять я вискочила заміж. Андрій був сам з села, а в моєму місті служив в армії. На день Незалежності йому дали вихідний. Я з подругою, він з друзями гуляли в парку. Так і познайомилися. Через два місяці побралися. Весілля було на все село. Гуляли п'ять днів. У мене була красива сукня, найраща на Хмельницькому базарі, і сто чоловік гостей. Більшість з яких виходили зі столу, коли пускали банку, щоб зібрати гроші.

Пожили ми день і поночі. Андрій був завзятим казкарем, а я наївною дурочкою. В бочці брехні була ложка правди. Полюбляв мій чоловік і випити. Якось чекала його з роботи, адже, зателефонував, що їде у відрядження, повернеться вночі. А він тим часом з другом з сусіднього будинку та дівками прогулював зарплату, яку "затримує йому директор". Пробачала раз, другий, казки ставали все більш багатогранними, тож настала пора прощатися поки я ще була при розумі. 

Свекор зі свекрухою обіцяли мені ноги переламати, коли приїзжали забирати весільні подарунки.

Розлучалися ми довго - судами, бо мій благовірний дуже мене "кохав" і не хотів розлучення, а суддя давала відтермінування, "бо діло молоде, помиритесь". І нікого не хвилювало, що ми два роки вже не жили разом.

На третє засідання я вже приїхала з Києва. Там на мене чекав хлопець, з яким я познайомилася по Otv. Був такий музичний канал з різними кліпами та оголошеннями. В рухомому рядку друкувалися повідомлення про бажання познайомитися. Сергій написав, я позвонила. Згодом я до нього переїхала і через півтора року ми одружилися. 

Я, Сергій і його батьки жили добре. Не багато, але й не бідували, проводили багато часу разом, відвідували цікаві місця. Це був Київ початку двохтисячних, всі перспективи для молодих і завзятих. З моїми здібностями я б могла побудувати там шалену кар'єру, та в один з днів я все перекресила і повернулася в своє місто. Чоловік поїхав зі мною. Через півроку я зрозуміла, що йому тут нудно і це все не його. Та і я себе відчувала з ним, наче ми просто мандрівники, які випадково опинилися в одному вагоні потягу, що мчить нас по шляхах долі. Якісь поверхневі в нас були стосунки. Я звільнила його від себе, а себе від нього. Варто сказати, що моє таке недолуге дитинство вплинуло на моє світосприйняття. Мені б курс з психологом пройти і не один, а не рятуватися у черговому шлюбі.

Сергій повернувся в Київ, на стару роботу, там зустрів свою нову дружину і в них народився син.

А я? А я згадала своє старе кохання, яке, не дивлячись на роки, скалкою сиділо в серці.