Сон

І приснилося мені, що до моєї фіртки підходить високий парубок. Добряче так вищий за мене, а я сто сімдесят один сантиметр вже тоді була. Стрункий, плечистий,  волосся темно-русяве, сірі очі, але чітко рис обличчя не бачу. Розумію, що не писаний красень та зовнішності приємної. Посмішка дивна, щось з зубами, там де ікла. З одягу запам'яталася подовжена куртка прямого крою з великими накладними карманами кольору такого і не хакі і не гірчичного. На голові в'язана шапка.

А я чомусь в своїй довгій ночнушці з трикотажу в квіточку незрозумілого розміру. Такі тітки полюбляли. Це мама купила мабуть собі, але полестила з розміром і тому мені перепало. Велике не мале.

От бере цей хлопець мене за руку і каже, що його звати Микита. Що за ім'я таке - Микита. Я до того і не знала ніяких Микит, крім першого вітчима. Але мені він мало запам'ятався. От іду я з Микитою по дорозі, а вона вся покрита вкатаним снігом, а по ньому розкидані шкурки від мандарин, багато-багато. А я ж їх так люблю, як червону ікру. Що те, що те можна було скуштувати на якихось гулянках. Мама завжди мене брала, щоб поїла. От за це їй дякую! Смаколики я люблю!

 Дивлюся на ті шкурки і кажу Микиті: " Так хочеться мандаринок! А ж відчуваю їх аромат."

А він і відповідає: "Я купуватиму тобі їх стільки - скільки захочеш!"

Чомусь мені це дуже сподобалося.

Йдемо ми вулицями, і я розумію, що дорога веде до річки, що поділила наше місто навпіл. Значить мій суджений з іншого берега, подумалось мені. А потім ми опинилися на вулиці на якій я ніколи не була. Хоча вже в свої тринадцять добре знала рідне місто.

З лівого боку вузької дороги був приватний сектор, а з правого - недавно зведена панельна багатоповерхівка. 

Потім я побачила, що хлопець завів мене до якогось будинку. Він був не маленький, але потребував ремонту. Блакитні стіни кімнати в якій я опинилася давно не фарбувалися, меблі були старенькі, ще часів Радянського союзу для простого народу. 

Зі сну я дізналася, що мій наречений з багатодітної сім'ї. У сні він був в мене закоханий, а я не дуже розуміла, що поруч з ним роблю.

Прокинулася я з якимось присмаком легкого невдоволення. "Зовсім не "принц"! - подумалося мені. "Якась ліміта".

Розцінивши це ворожіння як якусь розвагу, я не те, що про нього забула, але просто не брала до уваги.