– Настя, ти вже вічність біля того дзеркала крутишся, – сказала моя сусідка по кімнаті, – скоро перетворишся на деталь інтер’єру. Як думаєш, курточки на тебе можна буде вішати?
Я нарешті повернулася до Ані лицем, а не тою точкою, на яку шукають пригод. І справді, чого це я застигла на одному місці. Пора виходити. В останнє запитала, чи все гарно виглядає. Після щирих завірень моєї подруги, що виглядаю як суперзірка, видихнула. Сьогодні особливий вечір, я повинна бути ідеальна. Орест запросив мене на дачу. Обіцяв влаштувати романтичний вечір і я прекрасно розумію до чого все веде. Адже ми вже разом більше трьох місяців, а ще по-справжньому близькими так і не стали. Принаймні тілесно близькими. Він не раз натякав мені, але я все відмахувалась, як від назойливої мухи, та цього разу вирішила. Все. Я його люблю. Він цього хоче, я, наче, теж. Отже я маю на це наважитися і нарешті зробити.
Таксі чекало мене під гуртожитком. Сильний осінній вітер пробрався до шкіри крізь тоненькі колготки. Я швидко залізла на переднє сидіння і продиктувала адресу, куди потрібно їхати. За рулем угукнули і машина плавно покотилася. Водієм був молодий хлопець років 18. Напевне щойно отримав права і одразу на роботу. Я мимоволі оцінила його зовнішній вигляд. Симпатичний. Володар білого волосся і голубих очей, а ще тонких губ і виражених скул. Напевне дівчата часто йому роблять компліменти. Мої роздуми перервала жахливо надоїдлива пісня. З розряду таких, що появляються в голові в той момент, коли тобі потрібно максимально зосередитись (як в свій час мелодія з реклами «містер Пропер»). Цю пісню слухав весь гуртожиток продовж тижня і я вже на дух її не переносила з першої нотки. Тож ввічливо (ну наскільки могла на той момент) попросила переключити:
– Зміни пісню, - так, я не сказала «будь ласка», але спромоглася на спокійний тон, а це вже прояв над зусиль з моєї сторони.
– І чим тобі пісня не вгодила? По моєму це хіт, - хлопець декілька секунд дивився мені в очі, а потім знову на дорогу. Він навіть не намагався виконати моє прохання.
– А по моєму це гамно, а не пісня, - сказала я на нервах. Переважно я більш культурна, але всі переживання на рахунок сьогоднішнього вечора просто пробили броню вихованості і випустили на волю сварливого «Валєру» (мого внутрішнього друга). Таксист був не в захваті від моєї поведінки, а в силу своїх років навіть не намагався якось загладити ситуацію. Тож просто сказав, що на флешці тільки ця і записана. Його любима. Він нагло посміхався.
– Тоді включи радіо, така опція доступна в твоїй машині? – випалила я і цим стерла ту задоволену посмішку, та не надовго. Таксист дійсно переключив на радіо, але там грала таж проклята пісня. Посмішка хлопця була на всі 32 зуба. Він навіть почав підспівувати. Я обернулась до вікна з найгіршими думками про те, як би викинула той магнітофон з машини на швидкості 100 км за с. Та нажаль псувати чуже майно мені не по кишені. Я ж студент. Тож прийдеться терпіти. І скажіть як після такого настроїтися на якусь романтику?.
В таксиста задзвонив телефон і він виключив радіо взагалі. Нарешті моїм вухам стало хоч трішечки легше.
– Ало, так. Везу клієнтку. Ага. В Реми з гуртожитку. Ахахах ну думаю що так, інакше що ще там робити, це ж глуш. Добро. Давай виконаю замовлення і під’їду до вас.
– Тобі не здається, що говорити про людину при ній якось трохи не по джентльменські, – я намагалася стримувати колючки в голосі, але це поганенько виходило, – і взагалі, яке тобі діло до моїх планів. Твоя робота крутити руль, от і не відволікайся. Тим більше на телефонні розмови, ще вріжемось в якесь дерево.
– А хто тобі казав, що я джентльмен? Ти взагалі таких зустрічала в нашому столітті? – хлопець говорив з наглою посмішкою на обличчі. Його ні краплі не зачіпали мої слова.
– Зустрічала, саме до такого зараз і їду, - і чому я тільки це говорила? Будь хто б міг передбачити, що після цього речення полетять дурацькі жарти. Але вже було пізно.
– Ага, і тому ти в 23 годині їдиш до нього англійський чай пити? Що ближче не наливають?
Я більше не могла витримувати ні хвилини. Чому мене має ображати якийсь таксист. Та хто він такий? Дитина, що вперше за руль сіла.
– Зупини машину. Негайно. Я викличу собі інше таксі, з більш мовчазним водієм. – по правді, мій голос вже трохи тремтів, чи то від надоїдливого невихованого водія, чи від переживань про сьогоднішню ніч. Хлопець зрозумів, що його жарти мають більш сильний ефект ніж він очікував і тому коротко вибачився, повідомив, що їхати залишилось зовсім недовго і далі буде мовчати. Мені цей варіант підходив.
Я зібралася зі всіма своїми думками. На зібрання прийшли тільки дурацькі думки, але я швидко вигнала їх. Все. Немає чого переживати. Я люблю свого хлопця, а він любить мене. Він тисячу разів бачив мене в нижній білизні. Нічого надзвичайного не станеться. Це всього лише секс. І нічого, що в мене він перший, Орест знає що робити. В нас буде найкраща ніч. Мені сподобається. Мабуть. А може і ні. Бліііннн страшно то як.
Запах диму заставив винирнути мене з внутрішніх переживань у реальний світ. А він був так собі. Ми різко зупинилися. З під капота валив дим. Таксист вийшов з машини і сказав мені зробити теж саме. Потім полилися відбірні мати. Деякі я навіть раніше не чула. Видно на іноземній мові. Я поспівчувала хлопцеві і подумала, що пора звалювати. Зараз виясню де ми є і викличу інше таксі. Але не цього разу. По закону підлості довкола нас одні поля і жодної машини чи будиночка.
#11033 в Любовні романи
#2718 в Короткий любовний роман
#2878 в Молодіжна проза
Відредаговано: 19.03.2020