Анонс. Двійнята для чайлдфрі

Запрошую всіх на першу зустріч із Аверіним Костянтином Марковичем. І хоч книга не про нього, а про Клима, варто було зʼявитися Кості у книзі, він зразу ж перетягнув на себе всю увагу))) 

Вдруге Катя прокинулася від несильного, але хльосткого удару по щоці. Раптом разом повернулися всі відчуття, щока загорілася, і вона з обуренням відкинула руку, що зібралася хльоснути ще раз.

— Припиніть! Чого ви б'єтеся?

Знову над нею нависло обличчя, знайоме за знімками в будинку над річкою, а ще таке, що лякало своєю схожістю з Аверіним. З молодшим Аверіним, отже, перед нею старший? Якщо, звісно, це не глюк.

Катя озирнулася навколо — велика кімната-хол із диваном, на якому зараз вона лежала, і каміном у кутку, над яким сушився її купальник. А потім страшна здогадка пронизала мозок.

— Хто мене роздягнув? — грізно запитала вона чоловіка, підводячись і притримуючи ковдру на грудях обома руками.

— Хто, хто... — буркнув той, — дід Пихто. Ти тут ще когось бачиш?

— Ви... — Катя мало не задихнулася, — ви... Та як ви посміли! Ви маніяк!

— Маніяк, маніяк, заспокойся, — він придавив її плечі, і вона знову впала на подушку. — Не переживай, я коли тебе роздягав, спеціально заплющив очі. Звідки ти мене знаєш, дівчинко?

— Я вас не знаю, бачила на фото, — Катя знову спробувала сісти, — ніяк зрозуміти не могла, чому мені у вас усе здається знайомим.

— Фото? Це які?

— Там багато різних було. Де ви рибу ловили, з носом таким довгим, марвін, здається.

— Марлін, — поправив Аверін і додав буркотливо: — Такий диван зламали, збоченці стурбовані...

Катя густо почервоніла і відвела погляд. А він раптом змінився, схопив її за підборіддя і зазирнув в очі з тим самим виразом відчайдушної тривоги.

— Що, перегнули ми палицю, дівчинко? Зламали тебе?

Його голос звучав як дзвінка струна, і коли до неї дійшов сенс сказаного, її накрило хвилею сорому й обурення.

— Що... — вона навіть захлинулася повітрям. — Що ви собі уявили? Що я вирішила зістрибнути зі скелі й утопитися?

— А хіба... — його обличчя набуло розгубленого вигляду, і Катя навіть зубами заскрипіла.

— У купальнику! Хто йде топитися в купальнику? Ви зовсім тупий, Костянтине Марковичу?

— Ще раз скажеш на мене Маркович, віднесу назад і втоплю, — дуже спокійно, навіть надто, промовив Аверін. — У мене коханка на півроку молодша за тебе.

— Знайшли чим хвалитися! Хто тут ще збоченець? — пирхнула вона, рухаючись далі, бо Костянтин Маркович сів поруч із нею на диван і втупився своїми чорними рентгенами.

— Ну, — запрошувальним жестом помахав він перед носом у Каті, — я чекаю. Весь змучився в очікуванні захопливої історії, якого ляда ти серед ночі стрибнула зі скелі у воду.

— Не ваша справа, — натягнула Катя ковдру вище. — Ви не мій татко, щоб я вам звітувала. Вас ніхто не просив мене діставати з води і тягнути до себе додому.

— Ти тонула!

— Я не тонула! Я вдарилася ногою об воду, але я в змозі була доплисти до берега. Там, до вашого відома, лежить мій одяг і рушник. На випадок, якщо потонути не вийде і мене хвилею приб'є до берега, — Катя старанно кепкувала, і виходило, на її погляд, непогано.

— Продовжуй, — заохочувально кивнув Аверін, — у мене часу вагон. Хоч до ранку можу слухати.

— Далі я нічого не пам'ятаю, — розвела руками Катя.

— Це я тебе приклав, — знову кивнув Аверін, цього разу прихильно, — ти мене вкусила і брикатися почала. А в мене якраз там розташовані стратегічні органи, я не міг ризикувати.

— Звідки ви взялися? — підозріло подивилася Катя. — Ви що, стежите за мною?

— Дуже треба. Покурити вийшов, бачу, принесло когось на мою скелю. Придивився — ти.

Катя скептично підняла брову.

— Вночі!

— Так місяць же!

— Гаразд, — Катя встала, запахнувши ковдру, — дякую за теплий прийом, я піду.

— Сядь, — він підчепив коліна, смикнув, і вона плюхнулася назад. — Нікуди ти не підеш, поки не розповіси, яка віжка тобі потрапила під хвіст.

— Я не можу тут розсиджуватися, у мене діти.

— Треба ж, про клопів своїх згадала! — захоплено звився Аверін, а потім ніби налаштування скинув, і Катя здригнулася. Його обличчя стало злим і грізним. — А те, що ти шию собі скрутити могла, ти про це не думала? Дітлахи вже одного разу осиротіли, що ти робиш, дурепо, навіщо тоді вони тобі потрібні?

Катя відкрила рота, але несподівано звідти вирвався здавлений схлип, з очей по щоках простягнулися прозорі доріжки. Вона притиснула долоні до обличчя і розревілася так, як у неї давно не виходило — з надривом, ніби вивертаючись навиворіт. І відчула, як її обіймають його руки і притягують до твердих, як камінь, оголених грудей.

— Катрусю, заспокойся, дівчинко, ну вибач, я просто сам ледве не обіс... злякався, ти не уявляєш, як, — Аверін гладив її по волоссю, по плечах, і чомусь ставало легше, хоч їй дико не подобався дядько Клима.