Розділ 17

Ольга приготувалась до тривалої облоги, але на її подив, Аверін знову зник. Зате з’явився час подумати. Те, що у Аверіна не всі вдома, не обговорювалося, але її більше цікавило, що за жінки погоджувались на його умови.

Хоча, нічого дивного. Ольга не могла не визнати, що Костя не просто привабливий чоловік, є в ньому щось тваринне, що не піддається обґрунтуванню. Дивлячись на нього, хочеться впасти на спину і підтиснути лапки. Просто здатись в полон навіки і безповоротно, ось тільки Аверіна «навіки» не влаштовує, йому потрібні точні терміни. Дати. Числа. Цифри…

Напевно, вони такі, люди бізнесу, усе звикли міряти грошима. Кожну дію підкріплюють договором. Кожен рух — контрактом. Оля навіть не змогла повною мірою оцінити договір, ну не для неї всі ці юридичні терміни і викрутаси.

Ось якщо відрізати комусь що—небудь — це будь ласка. А правознавство завжди викликало у неї лише дику тугу.

Оля сама собі не зізнавалася, що продовжує чекати на Аверіна. Щодня інше вбрання, легкий макіяж, укладена волосок до волоска зачіска. Сьогоднішній день не став винятком, вона була в новій сукні та босоніжках. Вийшовши на ґанок, звично ковзнула поглядом туди, де минулого разу стояв позашляховик Аверіна. При цьому голову намагалася не повертатись, вона непогано натренувалася, навіть почало потроху виходити.

— Олю!

Ольга здивовано зупинилася. Богдан? І троянди, такий великий букет… Навіщо?

— Доброго дня, Олечко! — Колишній чоловік виглядав саме так, як їй хотілося, щоб виглядав Аверін.

Підібгані губи, очі з поволокою, страждаючий погляд. Тільки чому вона зараз не відчуває нічого, крім глухого роздратування?

— Що тобі потрібно? Навіщо ти приїхав, Богдане?

— Олю, — він рвучко рушив до неї, і Ользі здалося, він зараз гепнеться перед нею на коліна, — я кохаю тебе. Повернися до мене, обіцяю, що…

— Богдане, — вона навіть не намагалася приховати досаду, — йшов би ти додому, га?

— Але…

— Додому, сказано тобі, а ти як глухий, — Богдан раптом опинився відсунутим, якщо не сказати відкинутим, убік, а перед Ольгою тепер височив Аверін.

— Все гаразд, — заспокоїв він Олю, — нехай іде, а ми проїдемося.

— Я нікуди з тобою не поїду, — спробувала вона чинити опір, але Аверін уже тягнув її до позашляховика. «Форд» Богдана був припаркований на протилежному боці вулиці.

— Мила, — задзюрчав біля її вуха аверинський хрипкий і пронизливий до мурашок голос, — ми з тобою минулого разу не домовилися.

— А ми й не домовимося, Костю, — похитала вона головою і спробувала вивільнити руку, але Аверін тримав її міцно, — нам у стосунках потрібні різні речі.

— Послухай, напевно, ти маєш рацію. До цього моменту я вибирав жінок певного типу, вони у свою чергу шукали таких як я. Я пропонував їм стабільність, вони мені себе.

— Костю, — Ольга знову зробила спробу вивернутись, — якщо ти думаєш, що мені цікаво слухати про твоїх баб, то ти помиляєшся.

— Я ніколи не перетинався з такими, як ти, Олю.

— Скажи простіше, із простолюдинками.

— Не скажу. Ти не йдеш у мене з голови, тож я пропоную тобі інші умови.

— Вельми дякую, добрий пане, — з фальшивою сердечністю схилила голову Ольга і навіть руку до серця притиснула, — вічно пам'ятатиму вашу щедрість та ласку.

— Олю, перестань валяти дурня і вислухай. Я пропоную тобі контракт на одну ніч. Ти проведеш зі мною ніч, а потім, якщо схочеш, ми його продовжимо.

— Аверін, — вона вдивлялася в його обличчя, сподіваючись зрозуміти, що ховається за красивим фасадом і чорними, мов безодня, очима, — ти серйозно пропонуєш мені переспати з тобою, сподіваючись, що мене вразиш?

— Я в цьому не сумніваюсь, Олю, — трохи роздратовано підтвердив Аверін, — хіба ти сама не помітила, які блискавки пробігали між нами? Мене ось конкретно на тобі заклинило.

Ольга задумливо роздивлялася Аверіна, а потім відкрила сумочку, почала там ритись, їй під ноги впали ключі. Присіла, щоб підняти в'язку, і обличчя виявилося прямо навпроти… загалом, не преса.

— Слухай, твій господар завжди такий? — промовила вона тихо, але виразно й головне, із співчуттям. — Тяжко тобі з таким бовдуром, розумію. Ти йому передай, щоб він йшов подалі, гаразд? Скажи, Ольга дуже просила.

Аверін весь цей час дивився на неї з дивною сумішшю агресії та... захоплення? Хоча, вона цілком може помилятися, але розпитувати точно не стане.

— Куди ж ти, продовжуй, — Аверін погрозливо блиснув очима, — мені подобається ваш діалог, правда, я віддав би перевагу більш тісному спілкуванню між вами. То що, поїхали?

— Обломишся, Аверін, — почала вона говорити, але її акуратно, але міцно взяли за плечі, підняли й струснули.

— Ти все одно моя будеш, погоджуйся. Підпиши цей бісовий контракт, стань моєю на одну ніч, хоч би на одну! А потім сама захочеш залишитись, побачиш.

— Ні, Костю, — похитала Ольга головою, — занадто у нас з тобою на це різний погляд. Тож доведеться тобі шукати іншу контрактницю. А на мене чекають, вибач.