Розділ 11

Ольга любила вихідні, але цього разу суботу ледве пережила. Цілий день промурижилася, домашня робота не клеїлась, все валилося з рук, а в голові як у сповільненій зйомці пропливав їхній поцілунок з Аверіним.

Занадто тягучий, обволікаючий, від якого шкіра ставала настільки чутливою та вразливою, що одяг здавався наждачкою. Хотілося скинути з себе все і обгорнутися цими поцілунками.

Оля відчайдушно чинила опір і трясла головою, пила каву і ставала під душ — нічого не допомагало. Втомившись боротися з собою, зателефонувала до лікарні дізнатися, який стан Аверіна.

Нормальний у нього стан, сказали їй, повечеряв і спить. Ольга навіть відчула себе ображеною. Спить він! Міг би й помучитись від безсоння або хоча б поїсти без апетиту, поки вона тут місця собі не знаходить.

Та ні, злопав усе, ще й обурювався, що не дозволили з ресторану їжу замовити, мало йому, бачите. Вона ось ледве змусила себе шматочок сиру з'їсти. А йому й не можна багато, усередині одні шви.

Хоча хто його знає, може він і справді там собі все новеньке відростив…

Далі незмінно в пам'яті випливало, як вона сиділа на ньому, і думки знову поверталися в наїжджену колію. Чому Аверін поводиться з нею так, ніби вона вже йому належить? Вона надто легковажно виглядає? Або доступно поводиться?

Так начебто й відбивалася достатньо, і виривалася, навіть збочинцем обізвала і маніяком. Хто ж винен, що у нього такі сильні руки, у неї всі ноги в синцях угорі там, де він ввинчував свої пальці...

У неділю сестра підкинула племінників до вечора, і це чудово відволікло від набридлих роздумів. А потім зателефонував Олексій.

— Ольчику, виручай. Почергуй за мене в ніч, га? Я потім у рабство тобі продамся!

Вона від радості ледве не застрибала по кімнаті. Довго кивала, доки не зрозуміла, що Льошка її не бачить.

— Добре, Льош, звичайно, підміню.

І все-таки застрибала. У відділення мало не влетіла, та вчасно згадала, що нормальні лікарі на роботу приходять чинно й зібрано. Ось і вона так прийшла. На ганку постояла, віддихалась і прийшла.

Охорона на вході стояла як почесна варта, біля палати теж маячили двоє. Як би Ользі не хотілося, йти провідувати Аверіна просто так було зовсім недоречно. Вирішила, що вже зранку навідається. Від одного усвідомлення, що він тут, поряд, в грудях ставало тепло.

Привезли хлопця із апендицитом, потім жінку після ДТП. У відділення Ольга повернулася зовсім пізно, скинула туфлі та всілася на дивані з чашкою кави. В ординаторській нікого, крім неї, не було.

Уся хірургічна бригада відпросилась на півгодини до гінекологів на день народження: «Тортик та чай, Ольга Михайлівно, більше нічого! Ну, може, ще пожерти дадуть…»

У відділенні було тихо, хворі спали, тільки кроки охоронців у коридорі порушували спокій у лікарні.

Ольга пила каву та дивилася на екран телефону. Два пропущені від абонента Богдан Кетлер. Колись він був у неї підписаний як Блонді Сіроокий, потім як Богдан, потім як Бодька і дуже недовго як Коханий чоловік.

Їхнє сімейне життя спочатку було досить приємним. Звичайно, Оля багато допомагала молодшій сестрі, але Богдан не заперечував, навіть брав посильну участь. Данка видавала йому коляску зі сплячою малечею, і він сумлінно вигулював їх по кілька годин.

Він перший заговорив про дітей майже відразу після реєстрації — весілля не було, Оля зі здриганням згадувала останнє весілля сестри. Просто поставили підписи й полетіли до Греції.

Богдан же першим забив на сполох, коли через два роки всі їхні спроби обернулися провалом. І в результаті спільного обстеження з'ясувалося, що річ у ній, в Олі. Аутоімунне безпліддя.

— Твоя імунна система синтезує надто високий рівень антиспермальних антитіл, — пояснила колега з гінекологічного відділення, де Ольга проходила повне обстеження, — вони повністю знерухомлюють сперматозоїди. Якщо медикаментозне лікування не допоможе, спробуємо внутрішньоматкову інсемінацію.

Коли вона розповіла про це Богданові, треба було бачити його обличчя. Напевно, це і спричинило те, що чоловік завів коханку. А та завагітніла з такою рекордною швидкістю, що Оля навіть не встигла приступити до лікування.

Лікування продовжувати не стала, на розлучення подала, але Богдан чомусь довго не відпускав. Чи тому, що дитини не стало — до речі, Ольгу це зовсім не втішило. Чи тому, що й справді любив. Але їх все одно розвели…

Даремно вона піддалася слабкості і вдарилася у спогади. У повітрі повиснуло невиразне відчуття тривоги. Чи це її так спогади схвилювали, чи була інша причина, але душі було незручно та незатишно. А потім вона зрозуміла — в коридорі стояла гробова тиша, не чути було ні кроків, ні ще якихось звуків.

Ольга постаралася заштовхати глибше погані передчуття, намацала ногами туфлі і визирнула в коридор. Там було порожньо, і вона похолола, зрозумівши, що палату Аверіна більше ніхто не охороняє.