Розділ 7

— У вас до мене є якісь питання, Костянтине Марковичу? — холодно запитала Ольга, коли палата спорожніла, лише охоронець, як і раніше, підпирав стіну.

— Ще одна, — невдоволено скривився Аверін. — Я тобі не Костянтин Маркович, а Костя. Ти хіба ще цього не зрозуміла?

Вона поперхнулась і кілька разів голосно вдихнула, бо від обурення повітря реально не вистачало. Тільки но хотіла відповісти, але не встигла й слова вимовити.

— Де ти вешталася? Я вже добу на тебе чекаю, — продовжив тим часом Аверін, — всі очі прогледів.

— Здоровий сон — це перше, що потрібно у вашому стані, — отямилась Ольга, — і…

— Ти хотіла сказати, здоровий секс, — уточнив Аверін, і від такого нахабства їй зовсім відібрало мову. У повному розумінні слова, жодного звуку видати не могла. — Згоден, це саме те, що мені потрібно. Але не хвилюйся, тут ми не будемо кохатися, — тим часом заспокоїв її Аверін, — ці стіни тільки тугу навівають, а в нас з тобою все має бути красиво. Особливо в перший раз.

Він говорив серйозно, звівши свої гарні брови на гарному переніссі, але його слова були настільки відірвані від реальності, що Ольга не втрималася від сміху. Що в цьому було смішного, не знала, але це не було важливо, вона продовжувала реготати, закриваючи руками обличчя.

— Ти, звичайно, досить чарівна, коли смієшся, — насупився Аверін, — і я б теж із задоволенням пореготав, але мені чомусь здається, що ти смієшся з мене. Чи я не правий?

Ольга, продовжуючи давитися від сміху, кивнула і струсила з вій сльози. Аверін, обкладений подушками, виглядав темнішим за хмару.

— Скажіть, ви часом не злодій у законі? — спитала вона, заспокоївшись, і хитнула головою у бік автоматчика. — Он як вас охороняють.

— Ні, що ти, мила, — відповів Аверін, який все ще хмурився, — я всього лише простий наркобарон.

— Вас часом не через ваші жарти підстрелили?

— Ні, у мене випадково потрапили на полюванні.

— І випадково цілилися прямо у серце? Та ви просто…

— Досить! Припиняй говорити мені «ви», ти моя жінка, а не рабиня, — обірвав її Аверін, а потім раптом ковзнув рукою під підлогу халата, торкнувся стегна саме там, де починалася мереживна гумка, і задоволено видихнув. — Я в тобі не помилився! Хороша дівчинка!

— Ви… та ви… збоченець!

Ольга підстрибнула, обурено відкинула руку і стрімголов вискочила з палати. Смужку шкіри, де її торкався Аверін, хотілося обклеїти загороджувальними стрічками, щоб ніхто більше не міг там торкнутися.

У коридорі вона зіткнулася з міцним сивим чоловіком. Судячи по тому, як у струночку витяглися хлопці, прибуло начальство. Чоловік був у мундирі, отже, при виконанні, а дочка капітана поліції Литвинова добре зналася на погонах.

Ух ти! Цілий генерал. Що йому потрібно від Аверіна?

Лайку вона почула на півдорозі до ординаторської.

— Пішов ти, Андрію Григоровичу, я майже його добив, а твої так бездарно всі просрали.

Отже, чоловік, який йшов їй на зустріч— це той самий Андрій Григорович, що накосячив. До речі, звання генерала не завадило Аверіну його обматюкати. То хто ж він, цей дивний Костянтин Маркович?

І тоді Ольга замислилася — а хлопчики з автоматами дійсно охороняють Аверіна від небезпечного навколишнього світу чи все якраз навпаки — вони захищають беззахисний навколишній світ від Аверіна?