Розділ 5

Ольга супила брови, розглядаючи упаковку панчіх тілесного кольору — «натуральний» було вказано на бирці, — і почувалася повною дурепою. Гаразд, вона тоді перехвилювалася, тому й дала цю безглузду обіцянку. Але зараз вона здавалася їй справжнісінькою дурістю і маячнею.

Ну з якої радості їй одягатися в панчохи? У Аверіна що, від цього рана миттєво затягнеться? Ні, там ще гоїтися і гоїтися, відновлення після таких поранень довге. Ольга після чергування таки зібралася з силами та зайшла провідати прооперованого пацієнта.

Його вивели з медикаментозного сну, ввели необхідні препарати, і тепер Аверін спав уже своїм сном, справжнім. Явно неспокійним та тривожним.

Брови навіть уві сні були зсунуті, утворюючи на переніссі складку, від чого вродливе обличчя набувало суворого й трохи незадоволеного вигляду. Ніби він зараз розплющить очі і запитає: Ти знову без панчіх? Адже я попереджав!»

Його помістили в розкішну за мірками їхнього хірургічного відділення одномісну палату з охороною на вході і до палати, і до відділення.

Віталік правий, Костянтин Маркович якщо і не виходець з кримінального світу, то з навколокримінального точно, тому що у виправці хлопців, які його охороняли, легко вгадувався спецназ. Що тут скажеш, нормальних людей не охороняють бійці з автоматами.

От і нема чого ганьбитися. І, до речі, хто сказав, що Аверін взагалі згадає, що говорив перед операцією? Больовий шок і таке інше.

Ольга з досадою запхала упаковку в шафу на найдальшу полицю. Повним ідіотизмом з її боку в принципі було лізти і шукати ці панчохи. Добре, Аверін не телепат, не дізнається, що вона збиралася їх надіти. Причому на повному серйозі.

Стоп! А звідки він дізнається, що вона їх не вдягла? Питання, звісно, ​​риторичне...

Ольга сердито супилася, натягуючи колготки. Відсутність сексу явно негативно позначалася на її розумових здібностях. Інакше як пояснити це звичайне божевілля нехай і на ґрунті занадто привабливого, але все ж таки, пацієнта? На хвилиночку, з вогнепальним пораненням та ще й нею власноручно прооперованого!

Нахабного, самовпевненого, безцеремонного — як він узагалі посмів назвати її малою? Ще й  практиканткою? Авжеж, вона не двометровий амбал Віталік, нехай у ній немає метра вісімдесяти п'яти Олекси і навіть метра сімдесяти двох Свєтки. І метра шістдесяти восьми Катьчиних теж немає… Але! Це не дає жодного права якомусь випещеному самцю говорити…

«Мамочко дорогенька!»

Ольга підвелася і навіть на всі боки озирнулася. Та у неї справжнє сексуальне голодування, якщо мова вже пішла про самців. Адже все було в порядку, мало того, думки про секс викликали в Ольги бажання забігти подалі і сховатися найнадійніше.

Вона була впевнена, що Богдан настільки вдало поховав всі її бажання, що зв'язуватися з чоловіками їй захочеться не скоро. І тут раптом — будь ласочка, отримайте та розпишіться, Аверін Костянтин Маркович. Нахаба і жеребець…

«Ой, все!»

Твердо пообіцявши собі викинути Аверіна з голови, Ольга увійшла до ординаторської.

— Привіт! — Катерина перед дзеркалом виправляла зачіску, укладаючи локон туди, куди він не бажав укладатися.

Оля стала поруч, з надією порівнюючи, чи не виросла вона раптово на ті нещасні два сантиметри, щоб зрівнятися з Катериною. Дорости до Свєтки вона навіть не мріяла.

— Привіт, Катерино. Здрастуйте, дівчатка, — почувся за спиною голос Олекси. — Олю, у тебе на колготках діряка, бачила?

Ольга вивернулася, дивлячись на ногу, і засмучено зітхнула. Стрілка починалася під коліном і розширювалася до низу до п'яти, ховаючись за задником туфлі. Згадала, що забула купити «запаску» замість тієї пари колгот, яку вдягла зміну назад.

— Катю, ти не маєш запасних? Я куплю та поверну.

— Зараз гляну, — Катерина висунула шухляду столу, порилася там і дістала прямокутну упаковку. — Є, тримай. Двадцять ден, якраз не запаришся.

Ольга з вдячністю схопила картонний пакет, запаяний у плівку. Ні на картинку, ні на розмір не подивилася — два сантиметри для колгот точно погоди не зроблять. Розкрила упаковку і завмерла, вражено дивлячись на два окремі нейлонові вироби, які безвольно звисали в неї в руках.

— Катюхо, це що? — спитала сповненим безнадії голосом, хоча сама вже знала відповідь.

— Панчохи, — чесно відповіла Катька, незрозуміло дивлячись на Ольгу. — А тобі яка різниця, панчохи чи колготки? Інших все одно немає.

Відповідь була неправильною. Правильною відповіддю була «жесть». Але Катерина цього знати, звісно ж, не могла. Ще можна було обізвати «провидінням», але «жесть» Ользі подобалася більше.