Розділ 4

— А ти не знаєш, хто він, Віталю? — спитала Ольга, розвернувшись.

Шевригін невиразно знизав плечима. Оскільки він робив це лежачи, бідний диван під ним жалібно застогнав.

— Якийсь хлоп серйозний, але не з криміналу, там у коридорі хлопці з органів чергують, і біля реанімації теж з їхньої контори мужик треться.

Ольга повернулась до історії хвороби. Контактною особою, якій допускалася передача інформації про стан здоров'я пацієнта, було вказано Аверіна Клима Марковича, судячи з однакового по батькові, брата. Виходить, її прооперований та надійно заштопаний постраждалий не одружений?

Ця обставина несподівано засмутила. Ольга навіть здивувалась, з чого це раптом, хоч у душі і знала відповідь. Якби Костянтин Аверін був одружений, він перестав би існувати для неї в ту ж мить, як вона про це дізналася. Як чоловік, зрозуміло, а не як хворий, і це був би найкращий вихід.

Тепер же він наполегливо вривався у думки своїм «мотузковим» торсом і сухожильними перемичками преса. Шість рівних частин, просто ідеальні кубики…

— Олю! — гаркнув над вухом Віталік, і вона з переляку сіпнулася.

— Чого горлопаниш? — буркнула невдоволено, підбираючи ноги під стілець.

— Я питаю, каву будеш? Вже тричі спитав.

— Ой, так, буду, — покаянно кивнула і винувато додала: — Вибач, Віталю, захопилась. Історію хвороби нашого некримінального авторитету заповнюю.

— Головне, пам'ятай, що історія хвороби пишеться для прокурорів, — повчально підняв палець Шевригін, ставлячи перед нею чашку ароматного паруючого напою. Це торік врятований їх бригадою цілком справжній кримінальний авторитет в знак великої подяки подарував операційному відділенню кавоварку. — Так що пиши, мала, все як є пиши!

Він відійшов за другою чашкою, а Ольга відпила каву і повернулася до свого настирливого пацієнта. Подумки, зрозуміло. Його неодружений статус передбачав два варіанти. Або він ловелас, який із завидною регулярністю змінює дружин кожні три-п'ять років, а значить в анамнезі у нього мінімум три, а то й чотири шлюби. Або він… гей.

Ольга поперхнулася гарячою кавою. А власне чому ні? Мало що він намагався намацати в неї під штанами! Може, у нього така манера спілкування з лікарями? Страшенно захотілося, щоб Аверін Костянтин Маркович виявився геєм. Тому що ловеласів у її житті вистачало, а от із геями якось не склалося.

«Не бреши. Ти просто не хочеш з іншими жінками за мужчину бодатися!»

Може й так... Вона обережно, щоб не обпектися, зробила ковток і втупилась в історію хвороби Аверіна. За спиною знову активізувався Шевригін.

— Олечко, давай но кіно подивимося. Ти якісь фільми любиш? Мелодрами, про кохання?

— Терпіти не можу мелодрами, — щиро відповіла Ольга. Це була правда, драм з головою вистачало в їх з сестрою реальному житті.

— А які тоді? — не відставав Віталік.

— Зомбі-апокаліпсис, — сказала перше, що спало на думку.

— Зараз, подивлюся, що є з цієї серії, — Шевригін почав ритися в телефоні, — дивись, яка добірка! П'ятдесят бадьорячих фільмів про зомбі!

І зареготав, завалившись назад на диван. Ольга зітхнула, закрила історію хвороби та сховала у стіл.

— Даремно ти так регочеш, Віталю. Це напрочуд бадьорить.

— Не люблю я зомбаків. Я більше люблю наших пацієнтів.

— Віталіє! — Ольга докірливо похитала головою. — Де твоя лікарська етика?

— Так я їх етично люблю, Олюнько!

Ольга не витримала і розсміялася, Шевригін теж задоволено вишкірився. Все вірно, якщо навколишню дійсність сприймати надто серйозно, працювати тут буде просто неможливо.