Глава 10

Олександр 
Минув вже тиждень від часу проведеної ночі з Олею. На роботі спілкувалися суто з робочих питань, хоча інколи ловив її спопеляючі погляди. Я  весь у роботі. Підписання договорів, купа паперової тяганини, а пошук нових партнерів відбирає більше часу, аніж можна собі уявляти.  Лея телефонує мені декілька разів щодня. Слухавку беру лише один, ну максимум два рази за день. Вона каже, що їй просто хочеться почути мій приємний голос, спокійно тоді стає на серці. Завжди запитує як справи, що на роботі, я ж коротко відповідаю і запитую такі ж банальні питання: як справи, як день і так далі. Не можу сказати, що це аж так сильно дратує, проте, відчуваю такий собі контроль з її боку. І це зовсім мені не до душі, не подобається. Я що, хлопчик-підліток? Ми не пара, ніколи нею не були і не будемо.
Ми різні. Надто! Так, зізнаюсь, за останніх місяців півтора, близько 5 разів "гостював" у неї. Ця дівчина здатна мене втішити, проте про стосунки і мови бути не може. Я і досі бачу в ній ту маленьку дівчинку з глибокими як океан блакитними очима. Зі сльозами на очах вона обіймала та заспокоювала мене, коли померли мої мама та брат. Так, ми знайомі з дитинства. Можна сказати з пелюшок. Наші батьки раніше досить довгий час були партнерами по бізнесу, тому у гості один до одного навідувалися часто. 
Я прекрасно знаю про її почуття, але відповісти тим же не можу. На жаль, чи на щастя — навіть не знаю. Це як для кого і в якому випадку. Проте, визнаю, вона єдина з усіх моїх "дівчат", яка здатна запалити в мені вогник пристрасті. Хоча, який вогник... Це щось значно більше. Але ні, ні, це мова не про кохання. Це інше. Коханням тут і близько не пахне. Лише захоплення. 

Якщо говорити про наше знайомство, то можна сказати, що і розповідати немає що.  Лею знаю усе своє свідоме життя. Вона завжди була поруч, така собі стіна плачу, опора і підтримка у скрутні часи. Що б я не згадував, будь то спогад з дитинства, чи ще якийсь, пов'язаний саме з нею, у всіх моїх думках з'являється лише маленька рудоволоса дівчинка, чиє обличчя всипане веснянками, ну аж ніяк не доросла дівчина як зараз. "Поцілована сонцем", таких як вона саме так називають. І дійсно, вона була сонячною дитиною. Лея горіла бажанням відчути на собі смак пригод, проте завжди потрапляла у неприємності, а я як істинний джентльмен, повинен був їй допомогти. Так і проходило наше життя, поки якось випадково не почав помічати дещо інша ставлення до мене з її боку. Вона змінилася чи що... Від тієї пустотливої і сором'язливої дівчиноньки й сліду не лишилося. Лея перетворювалась в привабливу дівчину, справжню леді, хоча у моїх очах і досі була тією непосидючою дитиною.

Я помічав, що її погляд змінився, вона все частіше почала використовувати косметику. Якщо раніше вона не хвилювалась через зовнішність, то тепер свої чудові веснянки вважала за ваду... Абсурд. 
Вона ж унікальна, чому ж так не любить себе? Я постійно думав над цим. Невже таким чином Лея якось намагалася сподобатися мені і залізти під самісіньке серце? Проте минув деякий період часу і ось на нас чекає університет.  Ми роз'їхалися на цілих п'ять років. П'ять довгих років... Саме стільки ми й не бачились.  Проте і після закінчення навчання все було так само. Перші роки був весь у роботі.  І ось зараз, після стількох років дружби, одна фраза вводить мене в шок. 
"Ти справді дуже подобаєшся мені".
І чому це так мене здивувало, адже я і сам знав це, просто не хотів визнавати.  Я не відповів їй взаємністю, так тривало один-два місяці. Напружені відносини...  І ось, після важкого робочого дня,  їду відпочити до клубу. Набираю її, бо сам сидіти не хочу. 
Келих міцного, ще один, і ще, і ще, і ще... 
Навіть не встиг  зрозуміти як опинився у її квартирі, а згодом в ліжку. Тоді вперше я зрозумів, що вона дуже приваблива і спокуслива. 

Після того дня все й почалось, ми провели не одну ніч разом, хоча моїм правилом є "дівчина тільки на одну ніч". З нею це правило втрачає силу, адже вона не така. У ліжку вона богиня, перетворюється на шалену й таку легкодоступну. Варто лише пальчиком поманити мене, і я вже біля її ніг. Чорт, діє наче гіпноз. І де поділася та милі і сором'язлива Лея із мого дитинства?

Такі відносини — це єдине, що  можу дати Леї.  Тільки секс... Нічого більшого.  Звісно, це було важко, адже вона моя подруга дитинства. Найближча людина... Єдина людина в моєму оточенні, котра не розчарувала і не зрадила.  Але все добре, поки вона щаслива.  Вона щаслива, мені добре... Що може бути краще?

Сиджу й думаю про Лею. І все-таки у ліжку вона  шалена коханка. Тут аж усміхнувся, коли згадав ті кілька ночей, проведених з нею. А по її тихенькому й просто ангельському виду і не скажеш одразу, який же ж жадібний до ласки звір ховається в її образі. Відмітив для себе, що майже викинув з голови Олю. Знову дзвінок... Підіймаю слухавку. В  голосі Леї чую переляк і тремтіння:
— Сашо, нам треба поговорити. Зможеш під'їхати?
— Так, приїду. Щось сталося? Я приїду негайно. Ти чуєш? Все добре? , — чесно кажучи, я не на жарт перелякався. Ніколи не чув такого збентеженого її голосу. Та й, напевно, у мені прокинувся той підліток, який звик завжди стояти горою за "друга дитинства".  Вона була моєю стіною плачу, а я — її опорою... Ми могли розмовляти годинами, сміятися, плакати разом, але не більше. На більше не був здатний — не відчував того блаженного почуття, не відчував кохання. Симпатія? Так! Дружба? Так! Це все! Я розумів, що дівчина хоче більшого, але через себе.
Я на мить занурився у себе і не почув як Лея дала відповідь. 
— Ні, ні. Заїдеш після роботи, коли будеш вільний.
— Гаразд, до зустрічі.

До закінчення робочого дня ще цілих дві години, а вони здаються якоюсь вічністю. Що занепокоїло цю рудоволосу красуню? Робота ніяк не йшла. Ледве-ледве дочекався восьмої години і чимдуж погнав до будинку Леї. Двері були відчинені і тут просто вмикається моя бурхлива фантазія. Злодії? Бандити? Вбивці? Що їм треба від тендітної дівчини? А може це конкуренти пронюхали? Я вже перебрав сотню варіантів і подумки проклинав та звинувачував себе, проте пройшовши в квартиру, побачив Лею, яка вийшла мені на зустріч. Яким же було її здивування, коли побачила мої перелякані очі. Дурень, то ж для тебе двері відімкнула. Ідіот, інакше не скажеш.
Бачу щось сталося. Ніяк не може розпочати розмову, тому беру ініціативу в свої руки.
— Лея, сонце, що сталося? Ти вся зблідла! — просто вигукую, адже видно, що їй не зовсім добре.
— Сашо, розумієш, я... Я... Я вагітна, — на ходу випалює і чекає моєї реакції.