Глава 9

Артем 
Ось уже минув тиждень від тих злощасних подій. Точніше не так, тиждень з того часу, як все зайшло занадто далеко. Коли ми втратили батьків, світ наче перестав для мене існувати. Оля всіляко підтримувала, поєднувала навчання з роботою, була опорою і підтримкою. Минав час... Біль не проходив... Свою розраду я знайшов у азартних іграх. Таким чином хотів допомогти сестрі, проте з кожним днем ставало все гірше і гірше. Я не міг зупинитися і програвав все більшу й більшу суму грошей. На поміч як завжди приходила Оля. Вона ж має ненавидіти мене, а навпаки дуже любить. Вершиною айсбергу стали події тижневої давнини. Тоді зрозумів, що треба опановувати себе, взяти в руки. І я не підведу. Доведу, що здатен на сильні вчинки. 
Якраз в цей момент помічаю, що ми не самі. У гостях Марк. Треба ж, вперше за такий час помічаю біля сестри хоч якогось хлопця і він викликає мене на розмову...
— Артеме, послухай. Ти вже дорослий і повинен розуміти всю серйозність ситуації. Ігроманія — хвороба, яку потрібно лікувати. Негайно!
— Так, я розумію. Готовий хоч вже поїхати до лікарні.
— Чудово. Тоді скажемо Олі і вирушаємо.

Коли Марк заговорив про лікування, я замислився, адже справді потребую допомоги. Тому без вагань вирішую, що треба розпочинати. Може пізно, але краще пізно, ніж ніколи. Сестра сприйняла цю новину з очима повними сліз і надії. Вона, швидше всього, теж хотіла так вчинити, але боялася, що зробить боляче.
Ми їхали до клініки і говорили про все на світі. Згадували кумедні історії з життя, жартували. Бачу, що Олі дуже добре поряд із Марком. Почувається захищеною і у безпеці. От і прекрасно. Добре їй, добре і мені.

 Олександр
Вона пішла. Аромат її парфумів ще довго стояв у кімнаті. Визнаю: усім моїм дівчатам, і Леї в тому числі, ще далеко до тієї гарячої дівчини. Ой, Сашо, а ти думав вона затуркана. Смішно з самого себе. 
На цьому мої роздуми перериваються, бо продзвенів будильник, а це означало, що пора на роботу. Ще в душ і все. Трясця! Яровий, а ти захищався? Ловлю себе на думці, що просто не пам'ятаю. Та в цю ж мить заспокоююсь. Ну звісно, що так, це завжди на автоматі виходить. З тими думками і вирушаю на роботу.

От сиджу на роботі і мене досі переповнює ейфорія, так добре давно не було. Раптом стукіт у двері.
— Олександре Сергійовичу, можна?
— Так, так, заходь, Олю.
Очі мого секретаря Світлани сковзнули догори.
— З вами все добре? — запитала розгублено, адже працює у нашій компанії вже не один рік і такого фейлу не було жодного разу.
— Вибачте, Світлано. Геть запрацювався, просто Ольга Сергіївна мала сьогодні принести проект щодо останнього тендеру та щось досі немає. Що там у вас, кажіть.
— Дивіться, це звіти щодо минулого проекту. Там кошторис, договори та ще купа паперової тяганини. Вам залишається лише підписати і знову віддати мені, — посміхається. Як добре мати такого цінного працівника під боком. Без неї як без рук, — а і ще одне. Щодо Ольги Соколової. Її сьогодні немає.
— Немає, значить. Добре, Світлано, можете йти.
Не прийшла на роботу, отже. Цікаво, цікаво. Боїшся мене? Чи соромишся? Ох і загадка ти, Олю Соколова. Загадка, яку ніяк не можна розгадати.

 Оля
З сьогоднішнього дня розпочинається нове життя для мене і для Артема. Коли ми їхали у клініку батька Марка, я багато думала. А чи не буде це якимось психологічним ударом для брата? Та ні, жени ці думки, це для його ж блага. Все. Буде. Добре. Добре! І. Ніяк. Інакше.
— Приїхали, — мої роздуми перебив Марк.
Від клініки віяло спокоєм. Чи то здавалося? Назустріч вийшов батько Марка, солідний чоловік років п'ятдесяти. З його слів я зрозуміла, що лікуюючим лікарем мого брата, а точніше психологом буде Марк. Це заспокоювало. Не знаю чому так, але він є людиною, якій повністю можу довіряти. Ці лагідні очі не можуть брехати чи приносити біль. Що це? Я закохуюсь?

Минула година з того часу, як почався перший сеанс. Розмова, вочевидь, була не з легких. Раптом мій телефон завібрував. Смс від шефа! Що ж цього разу хоче цей гад? "Ольго Сергіївно, чому вас немає на робочому місці? Сьогодні намалювалися незаплановані переговори, маєте бути в компанії. Через годину чекаю". Добре, хоч сказав раніше, а не поставив перед фактом. А може я за містом? А може взагалі захворіла чи померла, не дай Боже? Навіть не поцікавився, козел. Виходить, прямо в цю секунду мені треба кулею летіти в офіс і не дочекатися Артема з Марком. От чорт! Яровий, і тут ти спромігся внести корективи у мої плани. Нічого не залишається, як покинути клініку, але перед тим краще попереджу медсестру, хай скаже хлопцям, мовляв так і так, шеф викликав. Точно, так і зроблю.

Через дві години... 

На диво, переговори минули вдало, та ще й дуже. Такої задоволеної фізіономії Олександра Сергійовича не бачила давно. Хах, підписаний контракт, величезні суми, ТОПове місце серед готельного-ресторанного бізнесу. Що ще можна хотіти від життя? Він вийшов з конференц-залу останнім. Я стояла недалеко, бо як не є, моя роль тут не остання і яким же ж було моє здивування, коли той навіть не глянув у мій бік. Козел! Хоча чому маю цим перейматися? Подалі його і цю кляту ніч. Все закінчилося і продовження стовідсотково не буде. От що-що, а це можу гарантувати. 
Коли я вже збиралася додому, до мене зателефонував Марк. Ну хоч щось приємне за сьогоднішній день.

Марк
Надворі була глибока ніч,а я тільки повертався з клініки. Зрив. Вже не знаю який за рахунком зрив у мого пацієнта — важка психологічна травма дає свої плоди. Тисну на газ і мчу із шаленою швидкістю. Скоріше б додому, нормально і солодко виспатися. Через свої роздуми не помічаю попереду людей і зупиняюся буквально за кілька сантиметрів від них. Ото так, Гвоздьов, наробив би ти справ. Ну і сам же ж винен! Бачу побите обличчя у хлопця і виснажене у його супутниці, але це не завадило роздивитися у ньому ніжність, шарм. Пропоную свою допомогу і вони погоджуються. Я розумію, що сталось щось серйозне і не можу пройти повз, тим паче, що ледь не збив цих людей з ніг.
Коли ми їхали, стало зрозуміло, що це брат з сестрою і це не могло не радувати. Дорогою додому вирішили заїхати у лікарню. Рани хоч і неглибокі, проте треба промити. Вже вдома у Олечки ми сиділи і говорили. Вона така гарна, така приваблива. Здається, я закохався з першого погляду. Не вірю своїм словам. Завжди казав, що кохання з першого погляду не буває, а тут на тобі, приїхали. В мене були зовсім інші погляди і плани з цього приводу. Хах, хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани. Видно, доля зіграла у злий жарт з моїми переконаннями.