Оля
Я вперше за довгий час прокинулася від того, що сонячні зайчики гралися в кімнаті. Могла б сказати, що прокинулася щасливою, але це було не так. Вкотре проведу вихідний в самотності, повністю віддавшись власним думкам. Роки йдуть, а я не зраджую традиціям.
Встаю з ліжка і відразу прямую до ванної кімнати. Контрастний душ саме те, що допоможе зараз і віджене непотрібні думки подалі, хоч і ненадовго. Після я готую звичний для мене сніданок у вигляді вівсяної каші, який міг би приїстися за цей час будь-кому, але дозволити більше собі не можу. Прибравши у невеличкій двокімнатній квартирі, яку я придбала після продажу нашого будинку, в якому ми жили коли батьки ще були поруч, повністю віддаюсь власним думкам, без яких і дня не можу провести.
Братик...
Це те, що хвилює мене щодня, постійно і без зупинки.
Мій сонячний хлопчик. Його тиждень не було вдома. Раніше він теж міг піти на кілька днів, проте я завжди могла з ним зв'язатися, але зараз його телефон поза зоною досяжності. Я дуже хвилююся за нього, адже його борги ростуть, а він не в силах сам їх погасити.
15 тисяч доларів... Не можу уявити цю суму. Це у десятки разів більше того що я заробляю. Проте мій брат... Я повинна допомогти йому.
Вкотре набираю його номер... "Абонент не може прийняти ваш дзвінок". Ну ось, знову. Невже так важко сказати, що я живий і зі мною все добре?! Я з тих людей, які завжди панікують, з підставами чи без них. Я живу заради Артема, моя мрія — знову побачити його посмішку, почути сміх. Мені так цього не вистачає. Сама того не помічаючи, повністю віддаюсь спогадам про дитинство, коли в такий ж вихідний день як і сьогодні, я була разом із сім'єю.
Спогад
Теплий липневий ранок. Я прокинулася від такого рідного і заворожуючого маминого співу і відразу відчула аромат маминих фірмових млинців.
Що може бути краще?
Відкривши двері кімнати я помітила що по дому з неймовірною швидкістю гналися Артем разом із нашим улюбленцем Ральфом.
— Добрий ранок, сестричко! — з такою щирою посмішкою прокричав молодший братик.
— Добрий, наш сонячний хлопчику.
Ми з дитинства називали один одного ласкавими словами і це було дійсно дуже мило.
Спустившись у вітальню, помітила зосередженого батька, який щось дуже уважно вивчав.
— Добрий ранок, татко!
— Добрий, сонечко!
— А чим це ти займаєшся? — зі своєї неймовірною цікавістю питаю я.
— Хочу зробити для вас сюрприз, тому дізнаєшся все пізніше.
Батько дуже любив дарувати нам подарунки. Він обожнював спостерігати за нашою реакцією на його раптові сюрпризи.
У вітальню заходить мама для того, аби накрити на стіл.
Запашні млинці з медом та стакан свіжого молока. Це те, що я так обожнювала і заради цього готова була прокидатися у таку рань.
Ми снідали усі разом, вітальня була наповнена сміхом Артема, який постійно посміхався.
— У мене є для вас чудова новина. Впевнений, ви зрадієте, адже сьогоднішній день ми проведемо усі разом, — з щирою посмішкою промовляє тато.
— Цікаво, що ти вигадав на цей раз? Повір, після усіх твоїх сюрпризів нас буде важко здивувати! Правда ж, діти? — сміється рідна матуся.
І дійсно, батько постійно влаштовує сюрпризи, то ми ходимо в парк атракціонів, то зоопарки, то прогулянка на кораблі. Нас важко здивувати, що ж на цей раз?
— Цей день точно на довго запам'ятається Олі, — відповідає батько.
А я нічого не розумію. Що ж він придумав, що так мене здивує?
— Одягайтеся і за годину поїдемо в одне неймовірне місце, — промовляє батько і покидає вітальню.
Я одягаю улюблену лавандову сукню, цей колір викликає у мене спокій. Люблю лаванду за те, що вона умиротворює.
Ще з дитинства батько привчав нас любити природу і все, що вона дає. Усе, що існує потрібно шанувати та любити, адже біль спричинити може кожен, а піклуватися дійсно лише одиниці. Він направляв нас на праведний шлях.
Ми зібралися і вийшли на подвір'я. Оскільки жили у власному будинку, то мали чудовий сад. Батько, як справжній любитель усього живого, ніколи не любив шум міста, тому наша оселя і розташована на окраїні. Та це і добре. Хіба можна проміняти ранковий спів пташок на автомобільний шум міста?
Батько завжди був авторитетом, він прибив мені любов до усього живого і за це я йому дуже вдячна.
Він дав зрозуміти, що усяка жива істота заслуговує на шанобливе ставлення та любов.
Отже, ми нарешті покинули будинок і вирушили ще в невідоме для нас місце. Усю дорогу я благала батька розповісти, куди ж ми прямуємо, та його не так легко розговорити.
Після 30 хвилин їзди по порожньому шосе кудись удалечінь, ми нарешті звертаємо на невеличку дорогу, яка веде прямо у...
Ліс?
Ми були у лісі сотні раз і це його сюрприз?
Чесно кажучи, була доволі засмучена, і всі це помітили. Проте тато і далі посміхався, повторюючи фразу, що я буду в захваті.
Та я була впевнена, що мене нічого не здивує.
І ось ми під'їжджаємо до величезних воріт, на яких щось написано англійською мовою. Найчудовіше тут те, що зовсім не знаю англійської.
Скільки б мене не вчили, просто не могла зрозуміти її.
Ми ще декілька хвилин їдемо і тут я бачу те, про що мріяла довгий час. Те, чим дійсно марила. Невже це?
Коні?
— Ми приїхали сюди, аби кататися верхи?! — кричу на весь салон машини.
Я не могла повірити, адже це те, про що мріяла уже кілька років, проте батьки переконували, що я ще дитина і мені не можна вчитися верхової їзди у 12 років.
Щастю не було меж. Здавалось, що все навкруги співало і цей світ створений тільки для мене, аби робити мене щасливою.
Батько вручає запаковану у подарунковий папір коробку. Не в змозі чекати ні секунди, відкриваю її. Костюм для верхової їзди! Я вже обожнюю цей день! Вилітаю з автомобіля і лечу в бік стайні. Я дійсно щаслива, моя мрія ось-ось здійсниться.
Обираю чорного, як нічне небо коня. Його звати Роккі, яке чудове ім'я.
Протягом кількох годин я вчуся кататися, а батьки та брат спостерігають за мною.
Це дійсно чарівно.