Розділ 9

Наступного ранку я прокинувся з дивним трепетом у грудях. Мені снилася вона — її посмішка, її погляд, і кожен жест, який я бачив у реальності, повторювався уві сні. Я відчував, як серце калатає від одного лише спогаду, і розумів, що більше не можу залишатися осторонь так довго.

У місті проходив літературний вечір, на який я вирішив піти. Це був невеликий захід у кафе, де автори читали свої тексти, спілкувалися з читачами. І я знав, що вона буде там. Вона часто відвідувала такі події, спілкувалася з іншими письменниками, залишалася невимушеною і відкритою.

Я увійшов, намагаючись не здаватися помітним. Серце калатало шалено, руки тремтіли, але всередині була надія. І там вона сиділа. У першому ряду, з ноутбуком на колінах, готова читати новий уривок. Її темне волосся спадало на плечі, обличчя світилася м’яким світлом лампи, а очі зосереджено слідкували за рядками.

Я сів на стілець збоку, трохи осторонь, і відчув, як напруження у грудях зростає. Кожен її рух ставав для мене магічним. Коли вона посміхалася, коли нахилялася, щоб щось написати, я ловив себе на думці, що готовий віддати все за один дотик її руки.

Після читання вона опустила очі на аудиторію. І моє серце завмерло, бо я був там, у цьому світі, близько, майже поруч. Хоча вона ще не знала про моє існування у її реальному житті, я відчував, що цей момент дає мені право бути присутнім.

Коли захід закінчився, люди почали підходити до неї, обговорювати тексти, задавати питання. Я стояв у кутку, намагаючись залишитися непомітним. Але її погляд, який знову ненадовго зустрівся з моїм, змусив мене відчути, що я майже тут. Майже поруч.

Я хотів підійти, сказати хоч слово, але страх і невпевненість зупинили мене. Я залишився спостерігати, мовчати, бути тінню. І водночас відчував, як серце розривається і наповнюється ніжністю одночасно.

Після вечора я пішов додому, відчуваючи дивний сум і радість одночасно. Я дістав блокнот і почав писати:

 «Сьогодні я був поруч. Я бачив тебе, і цього достатньо. Достатньо, щоб жити, дихати, писати. Я люблю тебе мовчки, і це кохання робить мене живим.»

Я знав, що ще не час говорити їй правду. Я знав, що ще не можна ризикувати магією моменту. Моя любов була мовчазною, глибокою, майже болючою. І я готовий був чекати, бо ці моменти, хоч і короткі, були частиною нашої історії, яка ще навіть не почалася.

Я ліг спати, відчуваючи її присутність у думках, її слова в уяві, її світло, що проникало крізь відстань. І хоча вона ще не знала мене, моє серце належало тільки їй.