Глава 11 частина 3 "Наша перша сварка".

Максим

«Звісно, кохаю, але вже не так, як колись».Ці слова в мене крутилися в голові постійно, на повторі. Як вона могла зі мною? Чому? Піднявшись у палату до брата, я почав збирати його речі, свої, і паралельно думав, чому вона вчинила так зі мною, чому? Може, я не правий? Але ж у цій ситуації вона не права.Брат, заїхавши в палату, почав мені допомагати. Я мовчав, ані слова не промовив, просто тихо плакав. Мені було боляче. Чому?

— Малий... не плач, все буде класно, круто, афігенно.Він до мене посміхався, але мені було не смішно.

— У житті буває все, ти повинен бути готовим до всього: і до поганого, і до хорошого. З приводу Марі... я вірю, що все буде добре.

— ЩО? БУДЕ ДОБРЕ?! ВОНА СКАЗАЛА, ЩО НЕ ТАК КОХАЄ МЕНЕ, ЯК РАНІШЕ! А ТИ ЗАРАЗ ГОВОРИШ МЕНІ, ЩО ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ? В МЕНЕ В ГОЛОВІ СТІЛЬКИ ДУМОК, ЩО Я НЕ МОЖУ. ДАВАЙ КРАЩЕ ЗБЕРЕМО ТВОЇ РЕЧІ І ПОЇДЕМО ЗВІДСИ.

Я кричав як тільки міг, разом через сльози і хрипучим голосом. Я ніколи не підвищував голос на брата і маму. Але сьогодні було дуже багато емоцій, які це викликали. Я себе не впізнавав, це був не я, це був мій внутрішній гнів, якого я ніколи не бачив.

Через декілька годин ми зібрали речі та відповідні документи. За цей період, поки я ходив до лікаря за документами, я проходив же повз палату Марії, чув, як вона плакала. Двері були причинені, я не дивився і не заглядав. Мабуть, плаче, що я їду, або плаче, що зрозуміла, що мене образило. А, мабуть, більше всього вона плаче, що так все вийшло. З одного боку, я її розумію. Той, кому вона довірилась, той, кого вона кохає найбільше за своє життя, просто їде в іншу країну. Такий важкий період для неї, коли ось-ось їй можуть зробити операцію в будь-яку хвилину, годину або в будь-який день. На жаль, черга як не зрушиться, ми самі розуміємо, який зараз стан у нашій країні, тому, на жаль...

І ось, коли вже треба було виїжджати з лікарні, я все-таки наважився зайти до неї в палату і просто сказати «бувай». Як вона мені тоді говорила: «Кохаю, але вже не так, як колись». Ці слова в мене застрягли в голові. Брат мене чекав біля своєї палати з речами, з документами, а я на декілька хвилин зайшов до неї. Постукавши в її двері, я почув, як вона перестала плакати і сказала мені:

— Заходьте.

Відкривши двері, я побачив, як вона лежить на ліжку, скрутившись у клубочок, як тільки могла. Її волосся було розпатлане, воно було мокре від її сліз, а очі були дуже червоні. Під очима натерті від сліз червоні плями і простирадло, на якому гарно видно пляму мокрого місця. Зайшовши в палату, я просто встав і дивився на цю всю картину, дивився, як вона страждає від того, що сама винна в цій ситуації. Вона, коли побачила мене, геть змінилася в лиці, почала швидко витирати сльози, ховати мокре простирадло, витирати вогке волосся і просто сиділа, дивилась на мене. І одну хвилину вона просто дивилась.

Потім я промовив, набравшись сміливості і тримаючи гнів, який був у мене всередині:

— Я прийшов сказати тобі «бувай». Я вже зібрав речі і документи відповідні, ми з братом поїдемо сьогодні додому, а завтра зранку із будинку поїдемо на вокзал. Ну а з вокзалу вже автобусом будемо їхати. Я буду тобі писати, але я буду не 24/7 на зв'язку, трішки менше, але я буду писати. Ти ж мене ще трішки кохаєш, як ти мені сказала: «Кохаю, але вже не так, як колись». Тому я хочу тобі сказати те ж саме: я тебе і справді кохаю дуже сильно, але те, що ти вчинила, в моїй ситуації, знаючи я, по-іншому ніяк не можу. Мене це дуже сильно зачепило. Вибач, але я тебе ще кохаю, але не так, як колись.

Вона сиділа просто в шоці, можна було зрозуміти. І я задав їй питання:

— Ти нічого не промовиш мені наостанок?

— Бувай.

Промовила вона. І лягла, вкрившись ковдрою і повернувшись обличчям до вікна. Це було некрасиво з її сторони. Вона могла попросити вибачення, вона могла б сказати: «Вибач, пробач, я помилилась. Це моя помилка, я неправильно зрозуміла». Багато варіантів є, але вона вибрала най, як би це смішно не звучало, тупий варіант — просто відкинути мене.

Добре, тоді я теж відкину. Мені було це боляче думати, навіть боляче уявити, але це її вибір.

Я колись прочитав десь такий вислів. Тоді я не розумів його значення, але зараз я розумію: Біль буде завжди, але страждати від нього не треба.

Тому я не буду страждати з приводу цього. Її помилка. Я її кохаю дуже сильно, але якщо вона сказала, що кохає мене трішки вже не так, як колись, чому я повинен віддавати себе на всі 100, якщо вона віддає мені максимум 50?

Закохані люди, кохана пара повинні віддаватися одне одному на всі 100. Тому і я буду 50 на 50. Подивимося, що з цього вийде.Вийшовши із палати, я пішов до брата. Забравши речі, ми поїхали додому.Брат був дуже радий, що нарешті він вдома, в рідних стінах, хоч одну ніч переночує, а потім поїдемо в Німеччину. Але все рівно дім — милий дім.