Глава 11 частина 2 " Наша перша сварка"

Марія

-Мені треба дещо тобі сказати, — обізвався Максим. Я повільно перевела погляд на нього. В його погляді я побачила невідомість, наляканість і відчуття провини, але я не розуміла, що він цим хоче мені сказати.
— Так, коханий, я тебе слухаю.
— Тут така ситуація: я завтра їду в Німеччину із Артемом на протезування. Кохана, пробач мені, але я не можу інакше. ..Я тебе дуже сильно кохаю, не мовчи, кохана...
Він тримав мене за руки і дивився в мої очі. Його блакитні очі були такими невинними, але серце моє було розбите страшенним болем.
— Кохана, благаю, я буду на зв’язку постійно.
— Максиме… я… дякую тобі за все, але чому саме зараз? Чому? Ти мене покинеш і їдеш, а я буду сама… Чому? Твоя мама… я не розумію… Відійди від мене…
— Марійко, доню, заспокойся, не плач, все буде добре. Максим буде на зв’язку. Така ситуація в нього в житті сталася, чому ти виниш Максима?
Мама досі мене знімала на відео, вона просто забула, що досі знімає. Я вихопила телефон і вимкнула відео. Максим витирає сльози і досі тримає мене за руку.
— Марі, Максим не винний ні в чому. В цій ситуації вина тільки наша, мама, але так вже сталося, що сталося, тому не тримай на нього зла. Кохання здатне на все. Любов дає сили і допомагає бачити красу, і приносить щастя і достаток тим, хто здатен докласти зусиль заради коханої людини. І на руках перенести через поріг — неважливо, товсту чи худу, велику чи маленьку, здорову чи хвору, молоду чи не дуже — любов на все дає сили. Тому, якщо у вас велике кохання, то воно переживе все, навіть кілометри. –Промовив Артем.
Він говорив правду. Я знала, що вини Максима немає, але біль був сильніший, ніж моє кохання до нього. Я не знала, як це здолати.
— Я задам лише одне питання: ти мене насправді кохаєш?
Коли я почула ці слова від мого коханого, якого я кохаю найбільше в житті, але біль був сильніший… У мені всередині кохання до Максима змагалося з болем, який він мені завдав. Я просто не могла повірити: він мене кидає саму, щоб врятувати свого брата. Артем говорив правду, я це розуміла, але моє серце було розбите вщент. Я не знала, як його назад склеїти. Я просто боялася… боялася відчути себе самотньою. Я боялася, що коли він поїде, я залишуся геть сама. Так, у мене є батьки, але його мені ніхто не замінить. Це він — його поведінка до мене, його посмішка, його блакитні очі, його веснянка, його обійми, його сильні руки…
Я не знала, що йому відповісти на це питання. Я просто сиділа мовчки, дивлячись в його блакитні очі. В них була якась невідомість, нерозуміння. Я розуміла, що він зараз відчуває, що його кохана дівчина сходить з глузду, але мені було прикро, мені було боляче.
Я розумію, що крім брата в нього майже нікого немає. Так, у нього є мама, але він з нею вже не комунікує відтоді, як вона переїхала до Пана Юрія. Вона залишилася сама. Я це розуміла, але й пробачити не могла і біль відпустити також не могла. Це важко пояснити словами.
Він стояв, дивився на мене і досі тримав мене за руку, чекаючи, що я скажу. Так, коханий, кохаю тебе… воно ж так і було. Але я промовила не те, що хотіло чути його серце.
— Звичайно, кохаю, але вже не так, як колись.
Коли я промовила ці кляті слова, він відпустив мою руку, відступив два кроки назад, дивлячись на мене своїми блакитними очима, в яких збиралися сльози. Махаючи головою вліво то вправо, він був наляканий, спантеличений і не розумів, чому його кохана говорить не так, як колись. Усі були в шоці від моєї відповіді.
Мама, нахилившись до мене, почала щось говорити, але я нічого не чула. Я просто не могла зрозуміти, що відбувається. Максим просто розвернувся і пішов. Пішов — і все...
Артем ще був із нами. Потім він під'їхав до мене, взяв мене за руку, і коли він це зробив, мені здалося, ніби це Максим мене тримає за руку. Але це був не він. Я підняла очі, які дивилися в землю, на Артема.
— Ти повинна відповідати не розумом, а серцем. У цьому вся місія життя. Завжди, коли людина відповідає, вона відповідає і серцем, і розумом, але коли це стосується кохання — відповідає розумом, а не серцем. Якби всі люди у світі відповідали серцем, не було б війни, і світ був би іншим. Але я зараз говорю не про людей і не про весь світ. На жаль, його вже не змінити, і тих, хто загинув, не повернути. Я хочу звернутися до тебе, до твого серця. Нехай воно розбите, як скло, не тримай зла на Максима, відпусти біль. У нього таке життя, а в тебе таке. Якщо вам судилося бути разом — значить, ви будете разом. Пам’ятай. Бувай..
І Артем подався за Максимом.
Після цих слів, що мені сказав Артем, я зрозуміла, що я накоїла, що я відповіла і взагалі як я себе вела з Максимом. Я думала завжди про себе, про своє серце, і ніколи не питала, як він почувається, як він переживає.
Батьки стояли  біля мене, обіймаючи та заспокоюючи мене. Але мені просто був потрібен Максим.
Нехай це буде наша перша сварка і остання. Я попрошу в нього пробачення — і він мене пробачить. Я знаю, що пробачить… якщо, звичайно, я його не сильно образила. Але, мабуть, я його дуже сильно образила, тому що якщо кохана дівчина сказала такі слова — то це вже все....