Глава 10 частина 5 " Майже не втратив її"

Максим

Я стояв біля реанімації і дивився на неї через вікно, я так хотів до неї. Тут до мене підійшов лікар. Ми ще десь дві-три хвилини стояли, а потім він промовив:
— Максиме, з приводу Артема ви щось вирішили?
— Ми ще не говорили про це, я просто зараз про Марію думаю.
— Я вас розумію, але щоб ви знали — поїздку не можна відкладати, тому давайте ви подумаєте ще два дні і дасте свою відповідь.
— Добре.
І поки ми говорили із лікарем, до нас під’їхав Артем на інвалідному візку, він почув, про що ми говорили.— Добре, — сказав він і подивився на лікаря.
— Вона прокинулась! — вигукнула медсестра.
Я різко повернувся в її сторону і просто заскочив у ту реанімацію, почав її обнімати, цілувати. Лікар кричав, щоб я негайно вийшов, але брат його зупинив, сказавши:
— Дайте їм 2 хвилини — і все.
Я тримав її холодні руки, вона дивилася на мене своїми карими очима, в яких я побачив сильну дівчину, яка буде жити. Вона не промовила ані слова, просто дивилася на мене. Я відпустив її, поцілував у руки і вийшов із реанімації. На неї накинулися лікарі, і лікар сказав, що її стан покращився, тому вони переводять її в звичайну палату, але вона так і буде під апаратами.

_____________________________
30.05.2025
Максим
Сьогодні не простий день. Розповідаю вам, що в нас змінилося за ці дні.
       Ну, по-перше, Марії вже краще, і вона досі в черзі на донорство, але вже 10-та в черзі. По-друге, з приводу брата — я погодився їхати, але з Марією буду постійно на зв’язку, і як тільки що — я одразу приїду. Ви спитаєте, де мама? Вона переїхала до пана Юрія, і з нами вона не спілкується, тому що ми не прийняли його. Де вона — ми з братом не знаємо.
Ну і нарешті по-третє — мені лікар дозволив піти з Марією на годинку на вулицю, в неї сьогодні день народження.
Тому я дуже хвилююся, як це все пройде. Ми перший раз вийдемо разом із лікарні. Я підготував подарунок, про який вона дуже хотіла. І ось настав цей час — я стою перед її палатою із квітами.
Відкривши двері, в палаті було дуже світле сонце, і я скривився. Я хотів подивитися на неї, але очі не міг відкрити — сонце так світило.
— Ха-ха-ха, ну який же ти красивий, почекай, дай я тебе сфотографую. Ой, я не можу, ха-ха-ха.
— В мене для тебе сюрприз є і подарунок, але я бачу, що тобі і цієї фотографії хватить, так?
— Ха-ха-ха, ні-ні. Що за сюрприз і що за подарунок? Боже, ці троянди в горщику… Дякую тобі велике, моя мрія здійснилася.
— Сьогодні багато мрій здійсниться. Ти готова?
— Так, ти ще питаєш? Звичайно.
Вона сиділа під деякими апаратами, але все рівно вона така красива. Її волосся, ніби коштовний скарб, блистіло на сонячних променях, а губи були малинового кольору. Я нахилився до неї і зняв всі датчики, подав їй руку. Вона дивилася на мене, нічого не розуміючи, але взяла мене за руку і підвелася з ліжка. Я поправив її волосся, і ми пішли в коридор. Йшли потихеньку, вона мовчки йшла, не розуміючи куди, але йшла.
— Ми йдемо до сюрпризу. Як ти себе почуваєш, все добре?
— Так, все добре. А це далеко йти треба?
— Ні, ми на подвір’я.
— Що? Ух ти, ура! Але як мене лікар відпустив?
— Я домовився, все добре, не хвилюйся, все буде добре.
Ми спустилися ліфтом і вийшли на подвір’я. Від того, що вона давно не виходила на вулицю, в неї трішки закрутилася голова, і ми сіли на скамейку, яка була поруч.
— Кохана, якщо погано — ми повернемось.
— Ні, все добре, вже пройшло. Давай свій сюрприз.
Вона, посміхаючись, дивилася на мене і чекала.
— Добре, зараз.
Я гукнув медсестру, і вона принесла різнокольорові повітряні кульки і велику коробку.
— Ух ти! Боже, це що? Я зараз буду плакати. Боже, яка ж краса!
— Тримай, це сюрприз і це подарунок.
Кохана, вітаю тебе із твоїм днем народження. Я тебе дуже сильно кохаю. Ти моє життя, ти моє щастя, ти моє серце.
Коли я промовляв ці слова, які готував, у мене з очей пішли сльози, тому що вона така щаслива, вона така красива.
Вона побачила, що я трішки плачу, взяла своїми руками моє обличчя і потягнула до себе. Вона мене поцілувала і відпустила. Потім злегка посміхнулася і почала відкривати коробку.
Коли вона відкрила, вона дуже сильно посміхалася.
— Боже, Максиме… «Твоя провина»! Ха-ха-ха, дякую, я її дуже хотіла.
Я дивився на неї, як на якусь коштовність. Насправді вона і була моєю коштовністю.
Люди інколи не помічають, які вони мільйонери. Якщо ви маєте друзів, батьків, коханих — то ви вже мільйонери. Тому що найцінніше, що є в житті людини, — це сама людина і люди, які її оточують.