Глава 7 " Моє життя із коханим"частина 3

Марія

Сьогодні 05.05.2025.

​Я запам’ятаю цей день. Сьогодні тато сказав, що мені знайшли донора. Але як же мені стало боляче, коли я це почула… Тому що хтось помер, щоб я жила. Після того, як тато сказав про донора, минула година — і приїхала мама. Тато зустрів її в коридорі, і обоє зайшли до мене.

​— Доню, привіт! — промовила мама. — Ти як? Лікар скоро прийде і скаже, коли буде операція, — сказала вона з усмішкою. 

— Мамо! Я не хочу, щоб мені робили операцію! — підвищеним тоном сказала я, дивлячись на них обох. Коли я договорила, у палату зайшов Максим, який ще нічого не знав.

​— Максиме, добре, що ти прийшов. Уявляєш, знайшли донора, але Марійка не хоче робити операцію, — промовив тато, дивлячись то на Максима, то на мене. — Це ж чудова новина! — сказав Максим.

​    Я була здивована, що він не на моїй стороні. Хоча це зрозуміло: всі хочуть, щоб я жила. І я хочу… але не таким чином.

​— Ви можете вийти всі з палати? Я хочу поговорити з нею наодинці, — промовив Максим, дивлячись на моїх батьків. — Так, Максимку, — відповів тато. Він узяв маму за руку, і вони вийшли, зачинивши двері.Максим, який стояв, сів на стілець біля мого ліжка й почав говорити:

​— Маріє, кохана моя… Ти ж знаєш, що найбільше в житті я люблю тебе. Дехто може говорити, що ми занадто юні, щоб щось знати про кохання. Але ти знаєш мене, я знаю тебе — і нам цього достатньо. Будь ласка, подумай: як я буду жити без тебе? Я не зможу тебе обійняти, не зможу почути твій голос, твій сміх, твій аромат, який ми обоє обожнюємо… Твої карі очі, в які я закохався з першого погляду. Твоє волосся, твої руки, твої криві мізинці… Я не зможу цього торкнутися, побачити, відчути. Тому що тебе не буде в живих.

​    Мені зараз дуже боляче це говорити, навіть думати боляче. Моє серце крається, бо я хочу для тебе тільки найкращого. Батьки, лікарі — всі хочуть тобі найкращого. А ти… коли з’являється єдиний шанс, якого ми чекали так довго, — ти хочеш відмовитися. Задля чого? Задля того, щоб якась людина жила, а ти померла? ​Так, я розумію тебе. Повністю розумію. Ти не хочеш, щоб заради тебе хтось помирав. Але якщо вже є донор — це не означає, що людину вбили, щоб врятувати тебе. На превеликий жаль, вона вже померла. А ваша кров співпала. Лікарі тримають тіло на препаратах — вона вже мертва, розумієш? Її тримають тільки для того, щоб врятувати тебе.

    Рідні тієї людини дали згоду на трансплантацію. Ти знаєш, як їм зараз боляче? Навіть більше, ніж нам усім тут. Тому що їхню рідну людину… як би жахливо це не звучало… розкриють, дістануть серце і віддадуть іншій людині. А їхня рідна людина лежатиме в труні без серця. Усвідомлюєш, як їм це боляче? ​Мені зараз дуже прикро… Дуже боляче. Бачиш? Сльози просто ллються з моїх очей. Вони печуть, як ніколи.  Коли я чекав зустрічі з братом — я так не плакав, як зараз. ​Рідні, які підписали дозвіл на пересадку… У них хоробре серце, у них добра душа. Бо знають: їхнього рідного вже не врятувати. А його серце може врятувати когось — подарувати життя. Молодій дівчині. Тобі. Я не знаю, чому я все це тобі зараз розповідаю… Ти й так все розумієш. Але якщо справа зайшла так далеко, я скажу: якщо ти не зробиш операці— я поїду. І ти мене більше ніколи не побачиш.

​ Коли він це говорив, він постійно витирав сльози з очей.Мені стало так боляче… Те, що він мав рацію. Але все одно… Я вже змирилася з тим, що помру.