Глава 5 "Він не виходив у мене з голови"

Марія.

Коли він вийшов із моєї палати, мама поїхала додому, зі мною залишився тато. Вони з мамою чергували. Тато до мене майже не говорив, він просто мовчав. Я дивилася у вікно і думала про Максима.

— Про що думаєш, доню? — спитав тихенько тато.
— Та так, про життя, — відповіла я, дивлячись у його очі, які були сумні.
— І що саме думаєш, розкажи.
— Те, що відбувається у нашому житті зараз, — це не просто випадковість, а результат роботи нашої свідомості в минулому. Коріння нашого “сьогодні” криється в минулому. Завжди треба усвідомлювати те, про що думаєте. Сьогоднішні думки створюють наше майбутнє!

Коли я це сказала, тато сидів і дивився на мене. В його очах були сльози, біль і просто невідомість.
Тато витер сльози, які накопичилися в очах, вдихнув повітря і сказав:
— Мама говорила, що до вас приходив хлопець із бананами, — сказав тато, дивлячись на мене з легкою посмішкою.

— Так, приходив. Максим. Він на мене ще так дивився, що аж банани випали з рук. Коли він їх підняв і підійшов до тумбочки, то спитав, як мене звати.

Коли я це промовляла, я й не помітила, що в мене з’явилася посмішка.

— Доню, я радий, що в тебе з’явився новий товариш, який тобі дуже сильно сподобався, — тато договорив і пішов у коридор. — Піду я води візьму.

_______________________

Максим

Коли я вийшов у коридор по воду для брата, бо в нього її не було, я помітив чоловіка, який сидів біля палати Марії.
Він витирав очі, я так і не зрозумів, чи він плакав чи ні, але що точно скажу — він був засмучений.

Я підійшов до нього і спитав:
— З вами все добре?
Він підняв голову і подивився на мене. На секунду мені здалося, що він мене обійме, як та жінка, але він цього не зробив.

— Так, все добре. Дякую, що питаєш… просто моя донька… — і знову закрив руками очі.

Я присів біля нього і спитав:
— Я перепрошую, що втручаюся, вам може неприємно, але… що з вашою донькою?
Він повернув голову і дивився на мене крізь сльози, які з’явилися в його очах.

— Їй потрібна пересадка сер… — він не договорив і просто заплакав.
Я ніколи не бачив, щоб дорослий чоловік так плакав. Нас мама з братом виховувала не приховувати свої почуття і завжди про них говорити, тому я не звик бачити, як це роблять інші дорослі чоловіки.

Я все своє дитинство ріс без батька — він нас покинув, коли мені було 5, а братові 10. Та зараз не про це.

Мені так стало його шкода.
— Ваша донька, якщо чесно, дуже красива. І все буде добре, повірте мені.
Я сам не зрозумів, як це видав, але коли збагнув, мої щоки горіли від стиду.

Чоловік посміхнувся і сказав:
— То це ти Максим? Моя Марія досі про тебе думає.
— Так, я. Вона вам це сказала?
— Ні, я сам зрозумів. Вона в мене дуже добре розбирається в людях, тому я і зрозумів, що ти їй точно сподобався на всі 100%.

________________________

Марія

Поки тато пішов по воду, я лежала і думала про Максима. І в голову мені йшли різні думки:
А якщо він моя доля? А якщо це той самий?

Але найбільше я задумалась над тим, який він гарний.
Його, темно-коричневе волосся, його веснянки, і найголовніше — його голубі очі. Це просто мед.

Чому саме мед? Тому що найбільше в житті з солодкого я люблю мед.
Я й не помітила, як заснула.