ГЛАВА XII «ЖЕРТВА»

Сьогоднішній день був річницею з дня заснування «Креативної молоді». Це мало бути те свято, до якого усі так ретельно готувалися. Зоряна неймовірно чекала цієї події. Вона ніколи б раніше не могла подумати, що так швидко затоваришує практично із всіма членами товариства, так увіллється у його атмосферу та ритм.

Вона дуже довго крутилася перед дзеркалом, підбираючи підходяще вбрання для цього заходу. В результаті дівчина одягнулася у приталену сукню із вирізом на лівій нозі світло-молочного кольору. Одягнула і багато прикрас: золоті сережки, каблучки, браслет та підвіску. Хоч зазвичай не фарбувалася, проте зараз зробила легкий макіяж. Такий ошатний вигляд надавав їй особливого шарму та деякої впевненості у собі.

Зоряна приїхала до будівлі, у якій мав проводитися захід, на таксі. Взагалі дівчина рідко користувалася такими послугами, але сьогоднішній день став винятком. Не хотілося їй вештатися із завитими локонами та у ошатному вбранні по метро та автобусах.

Вона показала своє запрошення на вечірку охоронцеві біля входу, після чого її пропустили. Залишила верхній одяг у гардеробі, що також охоронявся. Пройшовши довгим коридором, дівчина підійшла до дверей, де, за словами організаторів, мало відбуватися дійство. Настрій був піднесений, а очікування від цього дня неймовірними. З-за дверей уже долинав гомін та тиха, ненав’язлива фонова музика. Зоряна опустила ручку, зазирнувши всередину.

Її погляд одразу упіймав фігури Лізи та Юлі, що стояли майже біля вхідних дверей, щось обговорюючи. Перша була одягнена у білу сорочку з галстуком та чорну шкіряну міні спідницю, а друга – у вільну вечірню сукню. У них обох були причіплені бейджики на грудях. Також у обидвох було шикарно вкладене волосся та вдало зроблений макіяж. Загалом, як здалося Зоряні, вони виглядали неймовірно карколомно.

Ліза, першою помітивши Зоряну, привітно посміхнулася та, припинивши розмову із Юлею, промовила:

-Привіт). Проходь, чого в дверях стала?)

-Привіт, - відповіла дівчина, підійшовши до них, - та я просто щось…

-Ага, гарно тут усе облаштували), - зрозумівши хід її думок за її захопленим поглядом, що оглядав усе довкола, всміхнулася Юля.

І дійсно. Приміщення було шикарно вбрано під тематику свята: усе було оформлене у одному стилі та кольоровій гаммі товариства, в кінці зали було облаштоване невелике місце для виступів, що також слугувало і гарною фотозоною, де висіла виготовлена емблема товариства, що підсвічувалася, поряд з якою була цифра 5; також там стояв із проєктор та екран, які, схоже, будуть використовуватися для виступів. Навколо стояв якийсь приємний, свіжий аромат. Освітлення було холодним, білого відтінку, місце для виступів ж було підсвічене кольоровим світлом.

Зоряна помітила, що більшість членів товариства уже були тут, проте із гостей ще ніхто не прийшов.

-І ти сьогодні гарна, як зірка, - захоплено міряючи її поглядом, мовила Ліза, - не бачила я тебе ще у вечірніх сукнях.

Зоряна зніяковіло посміхнулась, відповівши:

-Та це не вечірня.

-Проте на тобі та твоїх фігурі виглядає настільки шикарно, що більшого й не треба. Ти сама фарбувалась? – запитала Ліза.

-Так. Я зазвичай не фарбуюся, тому і навичок особливих не маю. Просто в Інтернеті референс знайшла.

-Проте техніка класна), - розглядаючи тіні на повіках Зоряни, мовила Юля, - ну але це не дивно).

Дівчина посміхнулася, відповівши:

-Дякую). Ви теж виглядаєте бездоганно). А чого ви, власне, стоїте біля входу?

-Пан Микита наказав бути тут та зустрічати гостей, - іронічно підсиливши перші два слова, мовила Ліза.

За кілька тижнів членства у «Креативній молоді» Зоряна змогла прослідкувати стосунки практично між усіма, і між Лізою та Микитою відчувалася та сама атмосфера, як між малими, вередливими братом і сестрою. Це її іноді забавляло, адже сама не мала не братів, ні сестер.

-І що ж, хтось із гостей уже прийшов?

-Ще ні.

-А де сам Микита?

-Не знаю, - байдуже кинула Ліза, - ходить десь, хай ходить.

-До речі, іди до Аделіни, вона тобі бейджик дасть, - раптом згадала Юля, - вона десь біля фотозони має бути.

-Гаразд, - відповіла Зоряна, направившись в кінець зали.

-І повертайся потім сюди, якщо тобі роботи не знайдуть, - мовила Ліза їй у слід.

Дівчина все ще захоплено розглядала все довкола, а особливо – оформлену зону для виступів, до якої вона, власне, йшла. Біля стіни, в кутку, стояла Аделіна, поруч із нею Микита, щось разом переглядаючи на ноутбуці, що був під’єднаний до того самого проєктора.

Аделіна була одним із організаторів. Особисто Зоряна з нею не мала ніяких спільних справ, тому й знала її гірше за Лізу, чи, до прикладу Юлю.

Помітивши її, Аделіна кивнула як привітання, увічливо виставивши вказівний палець, аби та зачекала. В момент із цим Микита, що стояв поруч, помітивши жест колеги, підійняв до цього зосереджений, серйозний та, можливо, дещо суворий погляд та, побачивши Зоряну, на мить неконтрольовано, привітно посміхнувся їй, після чого повернувся до роботи.

Через хвилину, можливо, дві, Аделіна нарешті відволіклася та, підійнявши погляд на дівчину, промовила:

-Привіт, Зоряно. Ти за бейджиком прийшла, я правильно розумію?

-Привіт. Так, - відповіла та.

-Угу, зараз…

Вона натиснула ще кілька клавіш на клавіатурі, після чого потяглася до коробки, що стояла біля неї, недовго пошукавши там потрібний бейджик, простягнула його Зоряні. Дівчина подякувала їй, відійшовши в бік.

Повертаючись залою до Лізи та Юлі, дівчина розмірковувала: «Цікаво, чого мені чекати від цього вечора? Нових знайомств? Досвіду? Чи просто хорошого настрою? У будь-якому разі я повинна сьогодні взяти щось для себе. Не щодня мені буде доводитись відвідувати такі заходи. Думаю, сьогодні має бути цікаво. Головне тільки не вдарити обличчям у багнюку».

Невдовзі зібралося чимало гостей. Зоряна поволі відчувала, як її починає полонити відчуття якогось тріумфу та піднесеності, змішане із переживанням та якимись метеликами в животі. Вона відчувала себе щасливою. Невже це було саме те життя, яке їй личило, для якого вона була створена, яке даруватиме їй радість та змушуватиме її очі сяяти?