ГЛАВА ХІ «ПОПЕРЕК ГОРЛА»

Минуло трохи більше одного тижня. Ці дні були неабияк насичені. Хоч Зоряна і не була організатором свята «Креативної молоді», проте його організування все одно не обійшло її стороною. Але дівчина могла для себе відмітити, що її затягував та приваблював цей процес. Вона змогла поріднитися та краще познайомитися із іншими членами товариства, передчувати смак свята та урочистостей. Ці моменти, моменти підготовки, метушні, мали свій особливий шарм, який, можливо, навіть був приємнішим, за саме свято.

Також попередніми днями художниця завершила роботу над ще однією картиною і одразу отримала кошти за неї. Ентузіазм та амбіції з кожним днем все зростали і зростали, виплескуючись потужним, невгамовним фонтаном.

Навчальний проєкт також був завершений та зданий. Уся п’ятірка отримала хороші оцінки, і нарешті тішив той факт, що тепер не доводиться залишатися в університеті після пар, аби працювати над роботою.

Закінчилася друга пара. Зоряна, Мирослава, Ілля та Іванка обідали у їдальні.

Із попередньої сварки все, начебто, і затихло. Проте тепер Христина не водилася зі своїми старими друзями, увесь час будучи на самоті, хоча Ілля й запевняв, що вибачився перед нею. Та й Зоряна тепер поводила себе дещо холодніше, ніж раніше, по відношенню до одногрупників. Вона відчувала, що вони це помічають, адже також стали відверто трохи стриманішими, проте ніхто не хотів визнавати, що у їхніх дружніх стосунках, що так раптово зародилися, було щось не так.

Сидячи за столом, вони спочатку практично не спілкувалися, кожен був у своїх думках. Аж поки Ілля не порушив гнітучу тишу своїм раптовим коментарем:

-До речі, четвертої пари не буде. Викладачка захворіла.

Дівчата перевели на нього погляди спочатку спантеличені, а потім дещо підозрілі, проте із нотками радості. Іванка запитала:

-А ти ото звідкіля таку інформація взяв?

-Дмитра Анатолійовича минулої перерви зустрів у коридорі, просив мене групі переказати. Він ще, звичайно, мав би написати у груповий чат, але все ж.

-А яка остання пара мала бути? – запитала Мирослава.

-Із Жанною Вікторівною, - відповіла Іванка.

Мирослава вражено підійняла брови, промовивши:

-Відколи ми тут вчимося, вона вперше захворіла. Я вже було думала, їй це не властиво.

Іванка всміхнулася, а Ілля відповів:

-Значить, вона таки не відьма, якщо хворіє.

-Я просила не говорити так про неї у моїй присутності, - мовила Зоряна, - я люблю та поважаю цю викладачку.

-Особливо після того, як вона тебе за малюнок зацькувала? – іронічно мовила Іванка.

-Добре, що тебе на першому курсі вона при усій групі випсячила за те, що ти переплутала рококо з бароко і ще й сперечалася з нею, поки помилку свою не зрозуміла, - заступився Ілля.

«Ого, він заступається за мене? – подумала Зоряна, - і як тебе з твоїми намірами взагалі розуміти, любчику?»

Іванка відвела погляд, проте невдовзі промовила:

-Ні, таки добре, що останньої пари не буде. Бо у мене вже чесно так голова болить, жах(.

-Та мені теж щось кепсько від ранку, - відповів хлопець, - таке якесь. О-о-о, до речі, Зоряно, «Креативна молодь» п’яту річницю через кілька днів святкуватиме?

-З чого ти взяв? – намагаючись промацати землю, запитала дівчина.

-Читав на сторінці одного київського художника. Він писав, що його запросили на закриту вечірку. Це так?

-Угу.

Зоряна краєм ока помітила, як Христина, що сиділа одна за сусіднім столом, перекинула пильний погляд у їхній бік.

-І що, ти там теж будеш? – розпитував парубок.

-Ну так, - підійнявши брову, відповіла вона.

Христя так ж тримала свій погляд на них. Дівчину це напружило.

-То візьми мені автограф у Остапчука Дмитра. Я його фанат, це найгеніальніший художник в Україні. Після тебе, звичайно).

-Це то ти перегнув, - відвівши погляд кудись угору, відповіла Зоряна.

-Мені теж автограф у нього візьмеш, якщо буде можливість, - мовила Іванка, - а ти, Мирославо?

Мирослава раптом виринула із своїх думок. Погляд її, що був раніше більш зосереджений, трохи сполошився: очі по приміщенню забігали.

-Що я? – перепитала остання.

-Замовкла щось, тут взагалі-то замовлення на автографи Остапчука робляться), - всміхнулась Іванка.

Мирослава глянула на Зоряну, що також уважно дивилася на неї. Під поглядом одногрупниці першій, чомусь, стало не по собі.

-Ну мені тоді теж візьми, за можливості… - протягнула вона, додавши впевненіше: не кожний ж день є можливість автограф Дмитра Остапчука отримати.

-То ти у нас тепер капець поважна пані, - мовив Ілля, - із такими людьми на закриті вечірки ходиш. Еліта.

«Щось таки з нею не так», - промайнуло у неї в думках.

Через відмінену пару Зоряна повернулася сьогодні значно раніше, що неймовірно тішило її, адже цей день тепер міг стати єдиним за останні тижні днем відпочинку, коли у неї немає замовлень, невиконаних практичних робіт чи інших завдань, що часто займали увесь її вільний час. Тепер, коли усе збіглося найкращим чином, можна було на один день забути про все і просто розслабитись.

Дівчина переступила поріг квартири: тепле повітря лагідно торкнулося її замерзлих від різкого холодного вітру щік. Вона роззулася та зняла пальто, залишивши верхній одяг на своєму місці біля дверей, та пішла до своєї кімнати. Переодягнувшись, Зоряна одразу направилась на кухню. Дівчина не була голодною, вона лишень хотіла заварити гарячого лимонного чаю та взяти печиво, що купила вчора.

Зоряна підійшла до дверей кухні, проте вони не були як зазвичай зачинені, а відхилені від дверного отвору. Дівчина зазирнула всередину, побачивши там Романа. Він обіймав долонями чашку з чаєм, задумано, ніби зачаровано дивлячись у вікно. Його обличчя було розслабленим та спокійним, а очі направлені чітко на холодний Київ, що лежав, неначе на долоні.

«Він виглядає таким замисленим… От цікаво: про що він думає?» – подумала дівчина. Вона хотіла було увійти до кухні, проте її погляд намертво прикувався до фігури хлопця, що останнім часом була такою милою для неї.